Радехів - інформаційний портал!

Хороші ідеї Радехівчан втілюють в Кам’янці-Бузькій

admin — Tue, 04 Aug 2015 08:52:30 GMT

Начальник управління економічного розвитку торгівлі та інфраструктури райдержадміністрації Наталія Мудрик взяла участь у презентаціїінноваційної технології по енергоефективності на базі ТзОВ «Кам’янка-Бузького комбікормового заводу»: сушіння зерна з допомогою котла, який працює на дровах, соломі, пілетах, щепі та виробництва дерев’яного вугілля. Наталія Йосипівна сказала, що райдержадміністрація підтримує іновації, готова до співпраці та втілення нових технолій в системах опалення закладів бюджетної сфери.

Президент комбікормового заводу Андрій Антонюк поінформував присутніх про інноваційну технологію – робота котла на дровах з виробництвом тепла та отриманням, як побічного продукту, деревного вугілля. Новий котел на заводі використовується для виробництва тепла, що необхідне у процесі сушіння зерна. Окрім такого затребуваного дешевого тепла, у процесі спалювання деревини утворюється корисний та дорогий продукт – деревне вугілля, що має широке застосування у кольоровій та чорній металургії, фармацевтиці, так як і паливо на експорт.

Технологія спалювання деревини з отриманням деревного вугілля вперше була застосована ще у довоєнній Німеччині. Автор розробки Архипчук Анатолій вирішив відновити та вдосконалити стару технологію з огляду на значне подорожчання природного газу та наявність на наших територіях в достатній кількості відходів деревини та впровадити її на комбікормовому заводі. Дану технологію можна використовувати на фермерських господарствах, склозаводах, цукрових та спиртних заводах, у малому виробництві та ін. Зараз розробляються мобільні котли, для бюджетних установ: шкіл, лікарень тощо.

В подальшому, на базі зробленого планується створити енергетичний кластер, що зробить регіон енергонезалежним, вирішить екологічну проблему, створить нові робочі місця, дасть можливість створення додаткової вартості на існуючих потужностях.

Ця ідея має реальний шанс на реалізацію, а в процес реалізації залучити фермерів, лісові господарства, підприємства лісопереробки, підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, експортерів, об’єднавши це в своєрідний територіальний кластер. В подальшому продукувати та переробляти автентичні кластери на територіях області та регіону.

Учасники презентації взяли участь представники Львівської ОДА, Західно-технічного експериментального центру, Камянка-Бузького Центру зайнятості, Кам’янка-Бузької РДА, Кам’янка-Бузької районної ради, Кам’янка-Бузької міської ради, місцеві підприємці, ЗМІ. Присутні оглянули котел і підвели підсумки роботи.

Будемо голосувати, чи будемо вибирати?

admin — Tue, 07 Jul 2015 15:05:35 GMT

Петро Порошенко заявив, що, незважаючи на військовий конфлікт, місцеві вибори переноситися не будуть. За його словами, відразу ж після місцевих виборів будуть розширені повноваження місцевих органів самоврядування в межах процесу децентралізації. Українське законодавство, в першу чергу основний закон — Конституція, каже що чергові місцеві вибори проходять по всій Україні в останній тиждень жовтня п’ятого року повноважень обраних рад. Останні вибори в Україні відбулися у 2010 році, тобто в 2015 закінчується п’ятий рік повноважень. Останній тиждень жовтня — це 25 жовтня цього року, відповідно чинна конституція чітко й однозначно свідчить, що вибори повинні відбутися 25 жовтня 2015 року. Без змін до основного закону будь-які перенесення виборів є антиконституційним. Верховна Рада прийняла за основу законопроект №2831-3 про місцеві вибори. За відповідне рішення проголосував 271 народний депутат. Крім того, депутати 242 голосами підтримали підготовку цього законопроекту до другого читання за скороченою процедурою. Перед обговоренням, перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій заявив про необхідність змінити законодавство про місцеві вибори і схему, "яку запровадив Янукович для узурпації влади".

Законопроектом, зокрема, передбачається, що місцеві вибори будуть проходити за такими виборчими системами:

1) депутатів сільських, селищних рад – зберігається чинна на сьогодні мажоритарна система відносної більшості в одномандатному виборчому окрузі;

2) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад – за пропорційною виборчою системою з преференціями (вибори в багатомандатному виборчому окрузі, що співпадає з територією Автономної Республіки Крим, відповідної області, району, міста, району в місті, за виборчими списками місцевих організацій партій (блоків) з одночасним висуванням кандидатів в територіальних округах, на які поділяється багатомандатний округ);

3) міських голів (міст, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою ніж 90 тисяч) – за мажоритарною системою абсолютної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі.

4) сільських, селищних, міських (міст, кількість виборців у яких є меншою ніж 90 тисяч) голів, сільських старост – за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі.

В законі пропонується чітко встановити кількісний склад відповідних місцевих рад, який визначатиметься Центральною виборчою комісією до початку виборчого процесу чергових виборів в залежності від кількості виборців, які належать до відповідної територіальної громади, проживають на території області, району, району в місті. Мінімальна кількість депутатів ради – 10 при чисельності виборців до 500, максимальна – 80 депутатів при чисельності виборців понад 1,5 млн. Депутат Андрій Соболєв, який разом із Юлією Тимошенко виступив одним із авторів законопроекту 2831, заявив, що фракція "Батьківщина" знімає свій законопроект на користь законопроекту 2831-3....Виникає знову запитання...Будемо голосувати, чи будемо вибирати?

Дошкільні групи в селах – альтернатива є!

admin — Tue, 30 Jun 2015 06:00:25 GMT

У 2012 році до відділу освіти Радехівської РДА завітав Павло Іванович Залужний, виконавчий директор громадської організації «Агенція розвитку Радехівщини», яка вже давно плідно працює на теренах нашого району. Він запропонував взяти участь в цікавому проекті «Створення альтернативних форм дошкільної освіти в сільських громадах», що реалізовувався за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013. Пропозиція була сприйнята дуже схвально, адже проблема охоплення дошкільною освітою в селах Радехівського району стояла дуже гостро. Ідею проекту також підтримала Радехівська районна рада . Тим більше, що за умовами проекту не вимагалося співфінансування з районного бюджету, в якому завжди катастрофічно не вистачає коштів.

Андрій Залужний, координатор проекту у Львівській області: «Ініціатором проекту стала команда благодійної організації «Центр освітніх ініціатив» (м. Львів) та її партнери – товариство «Едукатор» з Ломжі (Польща), «Агенція розвитку Радехівшини», «Волинський ресурсний центр» та «Центр громадських ініціатив» (Закарпаття). Метою проекту було сприяння сталому розвитку сільських громад шляхом створення альтернативних форм дошкільної освіти. Загалом проект реалізовувався у 8 районах: на Львівщині крім Радехівського, ще у Сокальському та Жидачівському; на Волині – у Горохівському та Турійському; на Рівненщині – у Дубенському та Рівненському; на Закарпатті – у Перечинському. В кожному районі спільно з відділами освіти було відібрано шість сіл, де була школа, але не було дитячого садочка. Всього до реалізації проекту було залучено 48 сіл. Загальна вартість проекту становила 316 871 євро, з яких 39 482 євро дофінансування з коштів Посольства Фінляндії в Україні.

У Радехівському районі, як і в інших районах проекту, була створена робоча група, що включала методистів відділу освіти Л.Кутенську, З.Дибайло, О.Яремчук, директорів навчальних закладів, що виявили ініціативу відкрити на базі шкіл дошкільні групи (ЗОШ І-ІІ ст. с. Середпільці, Поздимир, Куликів, Сушно, Радванці, Криве), депутатів місцевих рад та активістів громад. Учасники робочої групи взяли участь в чотирьох тематичних семінарах, які проводили експерти проекту. Також робочою групою були напрацьовані зміни до «Програми розвитку дошкільної освіти Радехівського району на 2013-2017 роки», які мають бути розглянуті на XL сесії VI скликання Радехівської районної ради.

Проект реалізовувався поетапно, протягом 33 місяців (2012-2015 рр.), і включав в себе різні напрямки роботи. Зокрема: - передача польського досвіду зі створення локальних партнерств задля розвитку сільських територій та альтернативної дошкільної освіти (за участю робочої групи був проведений тижневий семінар в Польщі); - підвищення професійного рівня вихователів, що мали працювати в новостворених дошкільних групах (два семінари проводились польською та українською сторонами в м. Львові); - проведення поточних ремонтів в приміщеннях, де мала працювати короткотермінова група в шести школах району; - придбання повних комплектів меблів та обладнання для облаштування дошкільних груп (килими, столи, стільці, меблеві стінки, іграшки, лялькові театри, приладдя для малювання та поробок та ін.). Загальна вартість інвестицій в шість шкіл району становила біля 300 тис. гривень.

У Радехівському районі проект набув подальшого розвитку, адже вищеназвані школи в другому півріччі 2013 року відділом освіти за активної підтримки директорів шкіл, педколективів, батьківських громад були реорганізовані в навчально-виховні комплекси «ЗОШ І-ІІ ст.-ДНЗ»: Середпільцівський НВК (директор Л.Репетило), Поздимирський НВК (Л.Горбай), Куликівський НВК (М.Цюрись), Сушнівський НВК (Л.Луцик), Радванцівький НВК (М.Ваврик) та Кривецький НВК (Г.Романюк). Запрацювали у трьох НВК групи з короткотривалим перебуванням, у двох НВК з повним (10,5 год.,) та в одному НВК з 9-ти годинним перебуванням. Відділом освіти були придбані ліжечка, батьківські комітети шкіл допомогли з м’яким інвентарем та роботами.

В 2014 році групи дітей дошкільного віку, зорганізовані в рамках проекту, офіційно запрацювали в шести відремонтованих та обладнаних всім необхідним приміщеннях. Загалом додатково отримали змогу здобувати освіту ще 125 дошкільнят нашого району. Варто зауважити, що завдяки відкриттю цих груп було створено нові робочі місця, що є надзвичайно важливим для соціального розвитку сіл. Протягом вересня-грудня 2014 року вихователі, які працювали в новоутворених групах, отримували заробітну плату з коштів проекту.

Ось думки про роботу дошкільних груп директорів НВК району, які брали участь в проекті.

Марія Степанівна Ваврик, директор Радванцівського НВК: «У школі вперше в селі було відкрито дошкільну групу. Діти мають можливість гратись, навчатися, повноцінно готуватися до шкільного життя у чудовій кімнаті, яка обладнана гарними меблями, є килим, іграшки, роздатковий матеріал, у кімнаті зроблено ремонт. Вихователь, що працює з дітьми, отримав методичну допомогу. Директор школи, вчителі, особливо батьки щиро дякують за це всім, хто долучився до такої безцінної для нас роботи. Участь у польсько-українському проекті зробила наше село кращим, перспективнішим. Діти мають можливість здобувати дошкільну освіту, а на сьогоднішній день це дуже важливо.

Окремо хочу подякувати «Агенції розвитку Радехівщини» за те, що були з нами весь цей час, навчали, підтримували».

Марія Іванівна Цюрись, директор Куликівського НВК: «Проект посприяв відкриттю дошкільної різновікової групи. Це була надзвичайно важлива подія для усіх людей тому, що дитсадок у селі не працював понад двадцять років. Наші діти є найдорожчим скарбом, надією та опорою у нашому житті. Розвивати, виховувати та підтримувати їх – це святий обов'язок сім’ї, садочка, школи і громадськості. Це добре розуміють наші спонсори, а також «Агенція розвитку Радехівщини». Їх підтримка – це свідчення не байдужого ставлення до проблеми дошкільної освіти у селі Куликів».

Любов Антонівна Репетило, директор Середпільцівського НВК: «Тривалий час педагогічний колектив шукав вирішення проблеми надання освітніх послуг дітям дошкільного віку, адже в селі не було дитячого садка. Створення дитячої дошкільної групи не потребувало окремого приміщення, а лише косметичного ремонту класних кімнат. Для якісного надання освітніх послуг вихователі пройшли курси, брали участь у тренінгах, семінарах з обміну досвідом роботи з дітьми різного віку. Залучення батьків і сільської громади сприяло ефективному вирішенню проблеми здобуття дошкільної освіти в с. Середпільці».

Любов Василівна Горбай, директор Поздимирського НВК: «Проект став для нас рятівною соломинкою, адже село розташоване поблизу м. Червоноград, де працевлаштовано багато батьків наших маленьких односельчан, а залишати діточок вдома не у всіх є на кого. Проект об’єднав громаду села, став поштовхом до дії. Майже кожне обійстя долучилося до організації НВК, дружно працювали по облаштуванню ігрового та спортивного майданчиків, оздобленню кімнат.

У вересні відкрився НВК з різновіковою групою. На цей період у групу прийняли 32 дитини.Ця подія для батьків була дуже радісною. Діти – це є наша надія, наше майбутнє, цвіт української нації. Нашим обов’язком є підтримувати їх та розвивати. Грантодавці добре розуміють це та підтримали нас».

Ганна Іванівна Романюк, директор Кривецького НВК: «Закон України «Про дошкільну освіту» зобов’язує охопити обов’язковою дошкільною освітою всіх п’ятирічок. У 2014/2015 навчальному році функціонував Кривецький навчально-виховний комплекс з групою короткотривалого перебування дітей віком 4-5 років, яку відвідувало у І семестрі 12 дітей, у ІІ - 19 дітей. Ігрову кімнату обладнано сучасними меблями і іграшками. Діти з цікавістю відвідували заняття. Вихователь сформувала навички дітей до письма, лічби, малювання, ліплення. Вихованці НВК на свята виступали з концертними програмами. Діти 5 річного віку підготовлені до навчання в школі».

Лідія Ярославівна Луцик, директор Сушнівського НВК: «Збудувати садочок в селі зараз малореально, але альтернатива є. Це створення дошкільних груп при діючих школах, тим більше, що потужності навчальних закладів району це дозволяють, адже кількість школярів за останні роки зменшилася. Створення НВК дає можливість реалізувати право на дошкільну освіту кожній дитині навіть у найвіддаленішому селі.

З 1 вересня 2013 року в нашому НВК відкрита дошкільна група короткотривалого перебування. Своїми силами батьки і працівники облаштували її побут. Шафки, лавочки, столи складали зі старих меблів. Все тільки для того, щоб діти якомога швидше могли відвідувати дошкільну групу. Адже дитячий садок в нашому селі припинив існування ще за часів колгоспу. Та завдяки участі в польському проекті невдовзі вигляд дошкільної групи змінився докорінно. Було встановлено нову підлогу. Старі меблі повністю замінили на нові. Крім цього було придбано канцтовари, іграшки для дітей, магнітну дошку, килим на підлогу. Батьки і діти дуже задоволені».

Завершується останній етап проекту в липні 2015 року приємною подією: завдяки раціональному використанню коштів проекту, усі шість НВК району отримали комп’ютерну та оргтехніку (6 ноутбуків з колонками, 2 мультимедійні проектори з переносними екранами, 5 телевізорів, 2 синтезатори, один принтер) для навчальної і методичної роботи дошкільних підрозділів.

Дошкільнята району вдячні усім реалізаторам проекту, зокрема Центру освітніх ініціатив, Агенції розвитку Радехівщини, відділу освіти, адже дитсадок в селі – нагальна вимога сучасності.

Методист відділу освіти з дошкільного виховання Леся Кутенська

НОВІ ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАЛИХ ШКІЛ

admin — Tue, 16 Jun 2015 14:01:35 GMT

Ще не стерлися в пам’яті людей телевізійні дебати з приводу протестів на табачниківські законопроекти про закриття в Україні малокомплектних шкіл, як вже при новій владі розпочинаються ті ж самі процеси.

Місцеві органи виконавчої влади, посилаючись на брак у місцевих бюджетах коштів на утримання сільських шкіл, йдуть шляхом найменшого опору, нерідко ігноруючи позицію мешканців сіл, та необґрунтовано, під прикриттям «оптимізації», приймають рішення про їх закриття. Це призводить до соціальних конфліктів, створює напругу, породжує численні скарги батьків, сільських територіальних громад, педагогічних колективів.

Реагуючи на таку ситуацію, Комітет Верховної Ради України з питань освіти та науки нещодавно виступив з проектом постанови про встановлення мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форм власності до прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік». При цьому Комітет звертає увагу на те, що запровадження мораторію на відповідний час не розв’язує зазначеної проблеми. «Потрібна розробка та впровадження комплексних заходів щодо збереження мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розвиток освітніх округів, забезпечення шкільними автобусами, ремонтування доріг, що варто врахувати під час підготовки проекту до другого читання.»

9 червня 2015 року в Будинку Уряду відбувся брифінг Першого заступника Міністра освіти і науки Інни Совсун з освітянських законопроектів, які пропонує Кабмін. За її словами, в законопроекті «Про освіту» передбачено норму, що початкова освіта повинна здобуватися якомога ближче до місця проживання дитини. Визначальне слово про можливість збереження початкової сільської школи, як й інших загальноосвітніх сільських сіл залежить від бажання місцевої громади. В такому випадку фінансування зі шкільної субвенції йдуть на оплату праці вчителів, а всю матеріальну підтримку – харчування, прибирання, оплату комунальних послуг, здійснює орган місцевого самоврядування чи громадська організація.

Заступник міністра також визнала, що укрупнення шкіл можливе, як шлях до підвищення освітнього рівня, проте в Україні це можливо лише за умови забезпечення проїзду учнів з їхніх населених пунктів до шкіл, а коштів на відновлення проекту «Шкільний автобус» зараз немає.

Як ці загальноукраїнські освітянські події відгукуються на Радехівщині ?

До Бишівської cільської ради надійшов лист з відділу освіти Радехівської РДА, що через брак коштів на фінансування комунальних навчальних закладів, відділ освіти розглядає можливість призупинення роботи ЗОШ І ступеня с. Торки у зв’язку з оптимізацією навчальних закладів з малою наповнюваністю учнів та створенням опорних шкіл, що дасть можливість забезпечити доступність здобуття якісної освіти. Відомо, що такі листи «оптимізації» надійшли ще до семи сіл району. Три з них стосується початкових шкіл у селах Торки, Гоголів, Опліцько. Призупиненню підлягають також ЗОШ І-ІІ ступеня сіл Завидче і Барилова. Реорганізація запланована в Сушнівській НВК І-ІІ ступеня та Сморжівській ЗОШ І-ІІІ ступеня.

Чи це по-державницьки і чи суголосно з реформами?! Однозначно, ні ! Це не реформа, якщо вона закінчується зменшенням фінансування, скороченням, закриттям шкіл. Якщо причина в бракові коштів, то це проблема наповнення бюджету, а не «доступності здобуття якісної освіти». Треба шукати ці кошти, створювати умови, щоб розвивалось виробництво на місцях і надходили в місцеву скарбницю податки, за які могла б утримуватись освітня галузь. Саме з цією метою розпочинається адміністративно-територіальна реформа місцевого самоврядування, за якою новостворені місцеві громади візьмуть на себе й освітні заклади та відповідатимуть за них.

Тому дивує, чому влада розпочинає незрозуміле реформування освіти напередодні прийняття нових законів, якими будуть створені нові адміністративно-територіальні структури. Їм і проводити реформи, виходячи з нових повноважень. Закінчується доба радянської влади, народженої ще 1917 року, і на зміну їй приходить нове громадянське суспільство, яке є носієм влади у демократичному світі.

На стадії прийняття нові закони про освіту і лише тоді стане відомо, яка ця освіта буде в плані її форм, методів. До прикладу, вже давно науковці пропонують функціонування малокомплектних шкіл, зумовлених соціальними, демографічними умовами освітнього середовища України. Ще недавно проголошені ідеї щодо укрупнення сільської школи за рахунок ліквідації малочисельної доводять свою хибність,помилковість, що нанесе невиправдану шкоду населенню сільської місцевості. В правовому полі можливість існування малокомплектної школи вже закріплено наказом Міністерства науки і освіти наказом № 328 від 10.09.1997 р. з наступними змінами і доповненнями наказом № 341 від 17.10.1999 р., а також рекомендаціями практичним працівникам № 1/9-435 від 23.10.2000 р. Батьки дітей, вчителі можуть ознайомитись з правилами функціонування таких шкіл і зробити свій вибір

Сама назва «малокомплектна» передбачає наявність у структурі школи класів-комплектів. До цього типу навчально-виховних закладів належать:

- школи, де початкові класи об’єднані в клас-комплект, який очолює один педагог;

- школи, де немає одного чи кількох класів через відсутність дітей певного віку;

- школи, де наповнюваність класів не перевищує 5–16 учнів.

Це свого часу стало виходом із складного становища і по радехівських селах створено і діють такі школи. Держава не вимагає їх ліквідації чи призупинення і відповідно до Державного бюджету на 2015 рік здійснює їх дотування. Тому владі на місцях не варто ви- являти надмірну ініціативу. Призупинити роботу школи – означає її знищити, а відновити її набагато важче. Серед правників ходить такий злий жарт: «Суспільство, яке не хоче утримувати школи, змушене утримувати тюрми.» Українське село, його громади повноцінні тоді, коли мають свою церкву, школу, бібліотеку, клуб та інші соціальні заклади. Їх втрата, означає вмирання села, без якого Україна втратить свою національну ідентичність, унікальну культуру, традиції, мову, пісню і буде поглинена глобалізаційними процесами.

А щодо деяких фінансових розрахунків щодо утримання сільських шкіл, то вони не такі вже безнадійні, їх можна розв’язати, якщо докласти зусиль. Врешті вже тепер можна дещо зважити і побачити чітку картину. Так, оплата І,5 ставки вчителя, яка є нині в початковій школі моїх рідних Торок, є набагато меншими витратами ніж утримання «школярика», на якого потрібно щонайменше 5 літрів бензину на день. Це 100 грн щодня, а на 22 навчальних дні на місяць – 2200 грн. А ще з тисячу гривень треба на поточний ремонт, зважаючи на бездоріжжя, яким він їздить. Водієві на зарплату, не меншу ніж вчителеві. Вже навіть тих коштів достатньо, щоб утримувати приміщення школи, не говорячи про те, що стала традицією батьківська, спонсорська допомога. Та і все це не в порівнянні з тим, коли малолітню дитину в заметіль, ожеледицю чи дощовицю возити напіврозбитим «школяриком» по аварійних дорогах, 80 % з яких мали б підлягати до заборони руху. Чи задумувався хтось з влади, яка кримінальна відповідальність чекає його в разі, не доведи Господи, дорожньо-транспортної події? Варто поцікавитись! То ж не будьмо самогубцями самих себе і своїх дітей.

Такі, як торківська початкова школа, інші сільські школи Радехівщини беруть свій початок ще з середини ХІХ століття і пережили не одне лихоліття. При польській, німецькій, російській окупація вони не переставали діяти, бути освітньо-виховним осередком молоді, та ще й якої молоді… Прошу вибачення, що наводжу приклади лише зі своєї рідної торківської, бо знаю про неї найбільше. Лише за останні 60 років близько 150 її випускників здобули вищу освіту, чотири з яких стали кандидатами наук, двоє мають військові генеральські звання, двоє заслужені працівники галузі, священики, чимало працювали керівниками підприємств, висококваліфікованими працівниками. Про якість навчання говорять цифри і заперечити їх неможливо Невже після такої славної історії школа приречена знайти свій кінець в часи Незалежної України. Чи таку пам'ять ми хочемо залишити по собі ?

Я не вірю в це і закликаю всіх радехівців, зокрема депутатів Радехівської районної ради, працівників Радехівської районної державної адміністрації, відділу освіти, трудові колективи вчителів виявити мудрість, патріотизм і стати в обороні тих маленьких, але надзвичайно важливих, освітніх вогників, які перші освітили нашу життєву дорогу, і перед якими ми будемо завжди в боргу.

Олег Матківський,

співзасновник громадської організації «Земляцтво Радехівщини»

Кадри вирішують все ( або як нищили нас і ми сьогодні нищимо самі себе)

admin — Mon, 15 Jun 2015 21:51:07 GMT

Розділ 19 269 4. Кадри вирішують все «Кадри вирішують усе» – ця сталінська фраза стала крилатою. Справді, Кремль приділяв чимало уваги кадровому наповненню всіх трьох вер- тикалей влади – держаної безпеки, компартійних органів і системи рад з їхніми ви- конкомами. Після 1923 р. у вирішенні цього питання дедалі більше ставало плано- вості та ретельної підготовки. Сталін добре розумів, що без надійної кадрової опори «диктатуру пролетаріату» здійснити було неможливо. Передусім увага приділялася партійним кадрам, оскільки саме компартійні ор- гани визначали державну політику. Нагадаймо також, що ще 1919 р. в резолюції VIII з’їзду РКП(б), де вперше визначалися форми стосунків між партійними і радянськими органами, наголошувалося на тому, що «партія старається керувати діяльністю рад, але не заміняти їх»139. Щоб керувати радами, ці кадри мали бути надійними. Саме тому в компартії у міжвоєнний період періодично проводилися партійні чистки, найтрива- ліша з яких відбувалася (під назвами «чистка партії», «перевірка та обмін партійних» документів) майже 4 роки – з весни 1933 до кінця 1936 р. Сталін особливу увагу приділяв вихованню, як він висловився у розмові з керівниками ВКП(б) і Комінтерну після святкування 20-ї річниці Жовтневої революції, «офіцерського складу» партії. Він підкреслював: «Якщо немає партійних кадрів, партійного офіцерства, – нічого не зробиш, які б ідеальні пропозиції не робили б генерали»140. Саме завдяки вихованому в 1920-ті роки партійному апаратові йому вдалося перемогти різного роду опозицію та не втратити владу під час здійснення комуністичного штурму на початку 1930-х років. Оцінюючи важливість середньої ланки управлінського апарату в боротьбі з опозицією, Сталін зазначав: «Якби в нас не було кістяка партії, цієї основи основ, то ці фігури могли б перемогти, не в особистості справа. Дуже важко визначити, хто мене виховав? Ви мене чи я вас? Ви будете казати, що я видатна людина? Це невірно. Страх благородний не провалитися у виявленій тобі масами та народом довірі в боротьбі з такими фігурами – от що вирішувало, побоювання провалитися і ми вийшли у ліде- ри… За середняка, за офіцерський склад господарчої, партійної, військової справи, за ті маси людей, котрі несуть у собі досвід та висувають на роботу навіть миршавих, вмійте бачити і цінувати середняків офіцерського складу!»141. «Офіцерський склад» формувався керівниками компартійного апарату напо- легливо і послідовно. Для вибору потрібних кандидатур потрібне було широке за- нурення влади в народні маси – це дозволяло використовувати для зміцнення влади найбільш активних представників низів. Лазар Каганович писав: «Треба домогтися щоб мільйонові маси втягнено було по суті в найглибшу, найширшу державну роботу, щоб висунути в державне будівництво нові сотні тисяч і мільйони робітників та селян, не заражених презирством, зарозумілістю та психологією гнобителів… Весь досвід нашої держави та нашої роботи показує, що ради – найкраща форма цього нового типу пролетарської держави»142. Ці слова Кагановича із брошури 1927 року «Партія і Ради», текст якої, як це видно з його листів, він узгоджував зі Сталіним143, не були лише даниною пропаганді. 270 Розділ 19 Головним критерієм у підборі кадрів була ефективна праця та здатність вико- нувати поставлені згори завдання. Саме тому у владі в міжвоєнний період так часто змінювалося керівництво – готових до управління в системі «диктатурі пролетарі- ату» було замало, а отже, залишалися лише ті, хто був найбільш ефективним та не міг становити небезпеку для самої кремлівської верхівки. Важливим критерієм, що органічно доповнював перший, була авторитетність того чи іншого діяча, що авто- матично відображалося й на авторитеті радянської влади серед підлеглого йому населення. В одній із перших після утворення СРСР постанов, датованій 4 жовтня 1923 р., підкреслювалася необхідність перевірки низового радянського апарату на селі, «щоб збільшити авторитет Робітниче-селянської влади й зміцнити революційну законність і лад, та надаючи виключного значення оздоровленню місцевого апарату, що відає справою відновлення села і сільського господарства»144. Перевірка здійсню- валася перед черговими перевиборами і мала передвиборний і пропагандистський характер. До суду представників низової влади пропонувалося притягати не лише за «невиконання декретів, постанов і розпоряджень вищих органів Радвлади» або за безініціативність, а й за «використовування свого службового стану із зисклюбною метою» та «за антиетичні вчинки як пияцтво, бешкет, брутальність і інш»145. Люди змінювалися, а посади залишалися. Із закріпленням при владі більшови- ків дедалі ретельніше і детальніше виписувалися посадові обов’язки того чи іншого управлінця, вибудовувалася нова ієрархія посад. Щоб «полегшити введення держав- ного нормування заробітної плати» наркомат робітниче-селянської інспекції СРСР в 1930 р. упорядкував і видав друком книгу «Номенклатура и характеристики должнос- тей служащих госорганов СССР» з переліком усіх посад і посадових обов’язків146. У поясненні до книги наголошувалося, що в ній «окреслено коло посадових обов’язків, об’єм праці та відповідальність за кожною посадою, а також службова кваліфікація, що вимагається від особи, що цю посаду займає. Цим самим під розмір оплати праці службовця при здійсненні принципу системи госнормування заробітної плати “рівна оплата за рівну працю”», як і під найменування кожної посади, підводяться тверді під- стави, які можна перевірити»147. Усього до «номенклатури» потрапило 404 посади148. Що вищою була посада, то менше значення у винагороді за виконання посадо- вих обов’язків мала заробітна плата. В СРСР була створена, а на початку 1930-х років суттєво удосконалена мережа закритих розподільників, рівень доступу до яких ви- значався посадою. За слушним зауваженням французької дослідниці Тамари Кондра- тьєвої, навіть коли «наприкінці 1922 року безкоштовні пайки та натуральна заробітна плата були відмінені, то продукти та речі за заниженими цінами, а то й безкоштовно продовжували розподілятися завдяки наново створеному Кремлівському коопера- тиву через номенклатурні столові та магазини»149. Найважче жилося представникам низових органів влади, але вони мали гарні стимули, щоб прагнути піднятися по службовій вертикалі. Для виявлення в народній товщі здатних до виконання поставлених завдань кадрів, необхідно було покращити ставлення до влади. Вище вже йшлося про курс на залучення середняка до управління в селах, який пожвавився з приходом в Україну Кагановича. Іншим напрямом виховання кадрів, спрямованим на залучення якомо- га більшої кількості місцевого населення до управління державою, стала політика Розділ 19 271 коренізації (в УСРР – переважно українізації), яка теж посилилася за правління Кага- новича. Коренізація була не метою, а лише засобом встановлення тісного контакту з українськими масами, наближення державного апарату до мас. Ідеологічно завданням коренізації на території України була не «українізація», а «більшовизація» низового управлінського апарату, який, природно, у більшості своїй мав складатися з місцевого населення. Недарма представники партійної еліти постійно повторювали тезу про «національну форму і соціалістичний зміст» української культури. Партійні органи, «керуючи» радами, а не «заміняючи» їх, мали забезпечити управлінську вертикаль новими кадрами. Ці неофіти завдячували своїм піднесенням новій владі й були переважно вихідцями з «робітників і селян». Та щоб залишитися при посадах, вони мали працювати справді ефективно. З метою забезпечення «оро- бітничення» управлінського апарату з середини 1920-х років набуло поширення так зване висуванство. У постанові ЦК ВКП(б) від 7 березня 1927 р. зазначалося: «Завдан- ня дійсного поліпшення і наближення до мас усієї системи управління, висунуте XIV з’їздом партії та XV партконференцією, можна розв’язати насамперед через висунення на постійну керівну роботу в державний і господарський апарат зв’язаних з масами кращих робітників (партійних і непартійних) і найближчих до радянської влади пе- редових селян (партійних і непартійних)»150. Постановою ЦК КП(б)У від 25 липня 1928 р. визнавалися певні успіхи у вису- ванні кадрів низового апарату, однак зазначалося: «ЦК вважає, що висування ро- бітників, особливо у середні й центральні ланки, надто недостатнє, і що директива ЦК ВКП(б) про висування робітників не має ще певного практичного відсвічування у повсякденній роботі партійних, радянських, кооперативних, господарських та інших організацій»151. Звичайно, далеко не всі висуванці виявлялися здатними виконувати управлінські функцій, що могло призвести до неефективного управління, але заради- ти цьому допомагала часта змінюваність посадовців: неефективні або небажані для компартійної верхівки кадри відсіювалися. Політика коренізації, висуванство та пом’якшення виборчих обмежень у сере- дині 1920-х років привели до того, що влада почала потроху змінюватися. Звернемо увагу на національний склад управлінців різного рангу та відсоток тих, кого обирали вперше (табл. 19.6)152. Бачимо, що значна частина депутатів та управлінців була обрана вперше, що свідчило про їхню часту змінюваність. За національним складом місцевої влади та депутатів влада слідкувала і надалі. Часткове зменшення відсотка українців протягом 1926–1929 рр. у сільських і селищних радах, а також у райвиконкомах стало наслід- ком розбудови мережі адміністративних одиниць цих етнічних меншин, а не відмови від українізації. Після початку комуністичного штурму проблеми коренізації серед етнічних меншин відійшли на другий план, а в 1938–1939 рр. навіть формально всі досягнення у цій царині були ліквідовані. Констатуючи значну частку українців в управлінській вертикалі, слід зауважи- ти, що у табл. 19.6 вказана національність усіх працівників, а не лише керівництва владних органів відповідного рівня. Там ситуація щодо коренізації була далеко не такою райдужною, але до голодоморних 1932–1933 рр. відсоток українців як у вищій управлінській вертикалі, так і в лавах КП(б)У неухильно збільшувався. Характерним 272 Розділ 19 Таблиця 19.6. Національний склад радянського апарату Органи влади Роки Кількість де- легатів або управлінців Національність, % Обрані українці росіяни євреї поляки німці молда- вперше, % вани інші Сільскі ради 1925–1926 244 645 88,6 4,8 1,4 1,4 1,5 1,0 1,3 59,1 1926–1927 250 004 87,9 5,3 1,6 1,5 1,5 0,9 1,2 51,6 1928–1929 256 949 87,8 5,1 1,6 1,6 1,5 1,0 1,3 59,2 Селищні ради 1925–1926 4 230 56,1 20.5 19,1 1,0 0,3 0,2 2,8 70,3 1926–1927 7 848 54,0 19,2 22,3 1,1 0.4 0,5 2,5 51,2 1928–1929 8 819 50,9 20,9 23,3 1,0 0,3 0,6 3,0 59,2 Міські ради 1925–1926 13 274 45,5 27,3 20,6 1,8 0,4 0,2 4,2 64,0 1926–1927 15 625 45,9 28,8 18,3 1,9 0,6 0,1 4,5 58,5 1928–1929 18 166 50,4 23,9 19,2 1,8 0,5 0.2 4,6 67,3 Районові з’їзди рад 1925–1926 47 929 83,6 7,7 3,5 1,4 1,4 0,2 2,5 53,6 1926–1927 55 001 82,5 8,9 3,3 1,3 1,3 0,7 2,0 43,1 1928–1929 74 190 82,9 7,9 3,8 1,5 1,3 0,7 1,9 56,9 Райвикон- коми 1925–1926 11 360 80,3 9,4 3,7 1,6 1,8 0,8 2,4 31,8 1926–1927 13 105 80,1 9,5 3,8 1,7 1,8 0,6 2,5 47,4 1928–1929 14 245 78,7 9,4 4,3 1,8 2,0 0,6 2,0 63,5 Округові з’їзди рад 1925–1926 17 058 69,5 14,7 9,1 1,7 1,1 0,6 3,3 15,2 1926–1927 17 229 68,4 15,7 9,2 1,7 1,1 1,1 3,3 49,7 1928–1929 11 409 68,6 14,5 9,2 2,0 1,2 0,6 3,4 57,9 Окрвикон- коми 1925–1926 2 202 59,5 20,7 10,7 1,5 1,4 1,3 4,9 10,0 1926–1927 2 379 58,2 21,9 10,0 2,8 1,2 1,2 5,2 35,6 1928–1929 2 704 61,7 17,8 10,0 2,4 1,6 1,3 5,2 51,2 Всеукраїн- ські з’їзди рад153 (VII–XII)* 10.02.1922154 837 (829)** 43,4 36,3 15,5 1,4 - - 3,4 45,7 17.01.1924 827 55,5 26,5 12,5 1,5 0,8 - 3,2 … 03.05.1925 838 56,4 23,5 10,7 2,3 - - 7,1 … 06.04.1927 870 60,3 22,6 8,6 2,9 1,3 1,0 3,7 … 07.05.1929 893 64,8 20,0 8,1 1,3 1,1 0,8 3,6 … 25.02.1931 943 68,7 15,6 7,9 2,1 1,3 1,2 3,2 … * Вказана дата початку роботи з’їзду. ** В оригіналі стенографічного звіту VII Всеукраїнського з’їзду рад вказано число 829, але підрахунок усіх даних дає число 837. Відсотки вирахувані саме від цієї кількості делегатів. Розділ 19 273 наслідком політики коренізації в кадровому питанні можна назвати збільшення відсо- тка українців серед делегатів найвищого органу влади УСРР – Всеукраїнського з’їзду рад. Подібне спостерігалося не лише в органах влади міст, а й серед керівництва (а не всього наявного складу) місцевої та центральної влади. У результаті запровадження політики коренізації протягом 1923–1932 рр. зна- чно збільшився відсоток українців серед членів КП(б)У. Про зростання частки укра- їнців у складі КП(б)У свідчать дані, наведені в табл. 19.7155. Таблиця 19.7. Національний склад КП(б)У Дата Усього, осіб Українці, % Росіяни, % Євреї, % Інші, % 01.01.1924 38 073 30,4 45,5 15,4 8,7 10.01.1927 112805 47,0 30,6 13,1 9,3 01.07.1929 246 705 52,9 27,7 11,3 8,2 01.01.1930 250 835 52,3 28,3 11,6 7,8 01.01.1931 345 017 56,7 26,4 11,0 6,0 01.04.1932 520 804 59,3 24,3 10,1 6,3 Відсоток українців серед кандидатів був ще вищим – за станом на 1 квітня 1932 р. він сягав 62%156. У доповідній записці до ЦК КП(б)У «Про стан парткадрів на Україні», яка бу- ла складена навесні 1932 р., говорилося, що за станом на кінець першого кварталу 1932 р. серед секретарів районних партійних комітетів партії налічувалося 57% укра- їнців, а серед секретарів МПК – 45%, що, до речі, вважалося вочевидь недостатнім, і партійне керівництво УСРР планувало «вжити відповідних заходів для підвищення кількості українців серед секретарського складу»157. Однак розкуркулення та примусова колективізація відчутно посилили анти- радянські настрої в українському суспільстві. Критичні щодо політики Кремля думки поширювалися навіть серед представників радянського та партійного апарату. В по- станові ЦК КП(б)У від 25 січня 1931 р. «Про стан радянських осередків» зазначалося: «За ряду випадків осередки не тільки не є ініціатори в боротьбі з виявами опортунізму на практиці, не тільки лишаються в хвості подій, а подекуди стають на шлях замазуван- ня, покривання прихованих перекручень, по-примиренському ставлячись до виявів опортунізму»158. Свою провину в катастрофічному стані сільського господарства УСРР Кремль, звичайно, визнати не міг, тому винними оголосив «українських націоналістів». У 1933–1934 рр. тривала кампанія боротьби з «націонал-ухильництвом» М.Скрипника та виявами українського націоналізму в різних сферах господарства й управління УСРР. Зрозуміло, що у ході цієї боротьби та партійної чистки, що розпочалася навесні 1933 р. відсоток українців в управлінській вертикалі знизився. Для виправлення ситуації у 1933 р. компартійному керівництву потрібні були вірні виконавці. Та швидко знайти їх в Україні було неможливо. Для їх пошуку та ви- ховання потрібен був час. Тому після призначення 24 січня 1933 р. на посаду другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева на головні ролі висувають саме тих людей, які 274 Розділ 19 прибули разом з ним, або тих, хто пройшов ретельну перевірку. На керівній районній роботі до середини листопада 1933 р було замінено 278 секретарів РПК (70%)159. І це у той час, коли в Україні після укрупнення районів існувало тільки 367 районних комітетів партії160. Наскільки для ЦК ВКП(б) було важливо взяти під цілковитий контроль село, свідчить й те, що від кінця січня до 15 жовтня 1933 р., згідно зі звітом ЦК КП(б)У за період від ХІ до ХІІ з’їзду КП(б)У, до колгоспів УСРР було послано з міських і районних центрів, за неповними даними, 15 929 комуністів, причому 95% їх обіймали посади секретарів партосередків і парторгів колгоспів і бригад161. Не довіряючи низовому партійному та радянському апаратові, компартійне керівництво на січневому 1933 р. пленумі ЦК ВКП(б) вирішило «з метою політичного зміцнення МТС і радгоспів, підвищення політичної ролі і впливу МТС і радгоспів на селі» організувати на всіх машинно-тракторних станціях і в радгоспах політвідділи162. Завдання політвідділів полягало у забезпеченні політичного контролю в усіх сферах життя і праці як самих МТС, так і колгоспів, які вони обслуговували. Причому керів- ники політвідділів не підпорядковувалися тому райпарткому, де знаходилися. Вони були підлеглі безпосередньо політичному сектору обласного земельного управлін- ня і назначалися чи усувалися з посади ЦК ВКП(б) за рекомендації ЦК національних компартій. Керівники політвідділів МТС повинні були стежити за станом справ у РПК, оскільки вони автоматично входили до складу керівництва163. Протягом січня-жовтня 1933 р. у 643 політвідділи МТС та у 203 радгоспи було послано понад 3 тис. керівних працівників164. Функції РПК були значно обмежені. Можна зробити висновок, що ЦК ВКП(б) не довіряв місцевим партійним організаціям, причому не лише районним, а й ЦК КП(б)У. Всі кандидатури ретельно перевірялись у московському центрі, питання розстановки кадрів було занадто важливим. Відбір кандидатур був досить жорстким. Так, напри- клад, з 554 осіб, яких рекомендували на цю посаду п’ять найбільших обкомів КП(б)У, ЦК ВКП(б) затвердив лише 144165. Після того як Кремль цілковито опанував ситуацію в примусово колективізованому селі, на пленумі ЦК ВКП(б) у листопаді 1934 р. було ухвалено рішення про ліквідацію політвідділів МТС шляхом їхнього перетворення на «звичайні партійні органи, для чого злити політвідділи з існуючими районними коміте- тами партії, а особливо великі райони розбити на декілька нових районів, вливши туди відповідні політвідділи»166. Отже, надійні кадри працівників політвідділів МТС залиша- лися при праці – в Україні в лютому 1935 р. було утворено 126 нових районів167. Незважаючи на розпочате цькування «націонал-ухильників» у КП(б)У, компар- тійна верхівка не наважилася на відкритий поворот до великодержавного шовінізму. Навіть більше, у своїх виступах партійні керманичі України неодноразово говорили про незворотність політики українізації та недопущення проявів російського шові- нізму, продовжували активно вживати державницьку риторику. На словах вони до- водили, що ні про який кінець українізації не йдеться, що українська культура, укра- їнська державність тільки стане міцнішою внаслідок боротьби з «націоналістичним ухилом». Партійна верхівка розуміла, що відкритий російський шовінізм міг би призвести до прямо протилежних результатів, адже ще в резолюції ХІІ з’їзду РКП(б) говорилося Розділ 19 275 про те, що найбільша небезпека російського шовінізму полягає тому, що він є най- головнішою причиною поширення місцевого націоналізму. Отже, потрібно було хоча б формально продовжувати українізацію і висувати українські кадри на керівну пар- тійну та радянську роботу. З цією метою відразу ж після розгрому «націоналістичного ухилу» на ХІІ з’їзді КП(б)У ухвалюється рішення про переведення столиці України з Харкова до Києва. Саме задля цього ЦК ВКП(б) суворо стежив за тим, щоб відсоток українців у КП(б)У суттєво не знижувався, щоб перевірені українські кадри висувалися на керівну партійну та радянську роботу. Це призводило до того, що кожен, хто міг, записувався українцем. Компартійне керівництво намагалося не допустити такого стану, як у роки громадянської війни, коли українці дивилися на комуністичну партію як на чужорідну силу. Це було б особливо небезпечним у роки майбутньої світової війни, бо за період радянської влади значно збільшився відсоток українців у містах. Керівництву більшовиків потрібно було виховати такі українські кадри, які б лише за національною ознакою були українцями, добре володіли українською мовою. Але українські традиції, особливості побуту, історичну пам’ять українців необхідно було ліквідувати. Покінчивши у 1933–1934 рр. з прихильниками М.Скрипника, з тими українцями, в яких була добре розвинута національна самосвідомість, партійна еліта береться за продовження українізації. Зовні це виглядало логічно, адже у 1933 р. осно- вною ідеєю боротьби з «ухилом» Скрипника була заміна «петлюрівської» українізації на «більшовицьку». У резолюції листопадового 1933 р. об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У, який був присвячений в основному питанням національної політики партії, говорилося (вперше в історії СРСР) про те, що саме український націоналізм став головною не- безпекою у національному питанні168. Ця резолюція, до речі, не була скасована кому- ністичною владою. Великодержавний шовінізм більше ніколи не визнавався в Україні основною небезпекою. А щоб у комуністів УСРР не було ніяких вагань щодо майбут- ньої політики в національному питанні, в резолюції пленуму нагадали, що «для партії національна політика була й лишається знаряддям інтернаціоналізму, що кінцева мета її є встановлення комунізму та злиття націй»169. Водночас у резолюції говорилося про те, що «пленум вважає за потрібне провести добір і висування кращих колгоспних працівників українців, і партійних, і позапартійних, на радянську роботу в республіканському, обласному і районному масштабі». У ній також ішлося про необхідність «посилити готування більшовицьких українських кадрів партійних працівників», для чого в Харкові утворювалися курси марксизму-ленінізму при ЦК КП(б)У на 150 осіб з півторарічним терміном навчання170. Під час зарахування на ці курси компартійна верхівка стежила за тим, щоб переважну більшість слухачів становили українці. Так, у першому наборі цих курсів українці було 61%, а в другому – 73,6%171. Про кадрову українізацію управління керівництво КП(б)У не забувало й надалі. Активну діяльність з висування українських кадрів на керівні посади в державних органах влади розгорнуло протягом 1935 р. компартійне керівництво України. 26 лютого 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову «Про висунення українських кадрів», у якій пропонувалося «відділу керівних парторганів разом з обкомами подати в Секретаріат не менш 120-150 українців для висунення на пости секретарів РПК і 120 276 Розділ 19 чоловік на висунення голів РВК». Крім того, говорилося про необхідність відбору з українських голів РПК і РВК кандидатів на обласну та центральну партійну й радянську роботу. З цією метою пропонувалося шукати українські кадри з-поміж слухачів ВКСГШ (Вища комуністична сільськогосподарська школа), університету ім. Артема. Не менше 300 українців з числа «найбільш грамотної, політично перевіреної і способної молоді (так у тексті. – Авт.)» планувалося знайти у вищих навчальних заходах УСРР. Подібні вказівки отримав і ЦК ЛКСМУ172. 5 липня 1935 р. вийшла постанова ЦК КП(б)У, згідно з якою представники різних наркоматів найближчим часом мали запропонувати свої плани стосовно збільшення відсотка українців у їхньому керівництві. Так, наприклад, 19 серпня ЦК КП(б)У висло- вив незадоволення з приводу слабкої роботи комісії на чолі з Капелінським з вису- нення українських кадрів у системі наркомату юстиції. Адже ще 10 липня ця комісія отримала завдання знайти українців на посаду помічника генерального прокурора, прокурорів наркомату юстиції, обласних прокурорів та їхніх заступників173. Подібні постанови у той час видавалися для наркоматів охорони здоров’я174, комунального господарства, зв’язку, місцевої промисловості175 тощо. Оскільки швидко керівників- українців знайти не вдалося, 28 вересня 1935 р. оргбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення продовжити роботу комісій176. 5 жовтня на засіданні оргбюро визнали незадовільним стан українізації навіть у системі комісаріату освіти177. Навесні 1936 р. партійне керівництво України почало підбивати підсумки щодо висунення українських кадрів. 8 березня 1936 р. ЦК КП(б)У визнав задовільним стан із висуванням українців у центральному апараті наркомату охорони здоров’я і наголо- сив на необхідності продовжувати цю справу в областях. Члену комісії Копілевичу до червня запропонували «виявити молоді українські кадри аспірантів, асистентів, яких можна б було просунути на доцентів та професорів»178. Схоже задоволення висловили 15 березня керівники ЦК КП(б)У з приводу висування українців на керівні посади у системі наркомату юстиції. При цьому було зазначено, що надалі юридичні факультети потрібно «укомплектовувати переважно українцями (75-85%)»179. А от станом справ у наркоматі освіти вони залишилися незадоволеними180. Наприкінці січня 1936 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому обговорювалося питання про підсумки перевірки партійних документів у 1935 р. Була ухвалена поста- нова «Про необхідність посилення роботи у справі висування українських кадрів», в якій говорилося: «Розгром націоналістів, які гальмували виховання і просування дій- сно радянських українських кадрів, дав можливість останнім часом значно підвищити кількість і питому вагу більшовицьких українських кадрів на партійній, господарській, культурній радянській роботі та всіх інших ділянках будівництва соціалізму»181. Незважаючи на такі бадьорі слова стосовно покращання ситуації у кадровій політиці, цифри вказували на інше. У Харківській області на початок січня 1936 р. серед перших секретарів райпарткомів був лише 31% українців, тоді як у 1933 – 59, у 1934 – 46, у 1935 р. – 44,5%. Схожа ситуація була й у Дніпропетровській області. Якщо на початок 1933 р. 55% перших секретарів райпарткомів були українцями, то у 1936 – 34%, серед голів райвиконкомів у 1933 р. було 66% українців, а у 1936 – 53%182. І це при тому, що українське етнічне походження було однією з переваг під час сходження кар’єрними сходинками. До речі, саме через це майбутній генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв записав себе в «українці» і таким залишався в 1940-ві роки183. Розділ 19 277 Про «методи», за допомогою яких збільшували відсоток українців у керівних органах влади, свідчить постанова політбюро ЦК КП(б)У від 19 січня 1935 р. У ній Л.Капелінському доручалося розслідувати «грубе порушення директиви ПБ щодо на- ціонального складу делегацій на ХІІІ з’їзд Рад». У цій же постанові зазначалося, що серед членів ВУЦВК повинно бути не менш ніж 60% українців184. Прилюдно влада намагалася не показувати того, що в стосунках між українцями та правлячою партією, м’яко кажучи, не все гаразд. У друкованих виданнях називали- ся лише ті дані, які вигідно відбивали національну політику партії. Так, на січневому 1936 р. пленумі ЦК КП(б)У, присвяченому підсумкам перевірки партійних документів, П.Постишев заявив: «Вороги весь час намагалися й намагаються змалювати картину таким чином, що ми тут на Україні били не націоналістів, не контрреволюціонерів, не шпигунів і диверсантів, а нібито українців… Ми завжди говорили, що тільки роз- громивши націоналістів, можна по-справжньому відкрити дорогу справжнім україн- ським кадрам. Так воно і вийшло. Ми маємо в цій справі за останні пару років немалі успіхи. На 1 січня 1934 року українців – секретарів райкомів було 179 чоловік, на 1 січня 1936 року секретарів райкомів і заступників секретарів райкомів – 431 чоловік. Голів райвиконкомів було в 1933 році 250 чол., тепер – 332 чол.»185. Ми навмисно вибрали у вихваляннях Постишева лише ті показники, які ана- лізували раніше. Якщо вчитатися в слова Постишева уважніше, то вимальовується картина, протилежна тій, яку він намагався подати. По-перше, кількість українців – секретарів райпарткомів він навів за станом на 1 січня 1934 р., тобто вже після то- го, як основна фаза боротьби з «націоналістичним ухилом» залишилась у минулому. По-друге, у даних за 1936 р. він називає не лише перших секретарів райпарткомів, а й їхніх заступників, тобто справжня кількість майже вдвічі менша. По-третє, і це, мабуть, головне, Постишев «забув» згадати про організацію на початку 1935 р. нових районів186. Адже на початок 1936 р. в УСРР налічувався 481 район (дані зафіксовано станом на 15 грудня 1935 р.)187, тоді як наприкінці 1933 р. – 367188. Відповідно на 1 січня 1934 р. українці становили 48,7%, а у 1936 – 43,9%. А якщо згадати, що напри- кінці першого кварталу 1932 р. секретарів РПК – українців було 57% і тодішнім керів- ництвом КП(б)У це вважалося явно недостатньою кількістю189, то про успіхи у справі висування українських кадрів після розгрому Скрипника годі й говорити. Політика українізації, на відміну від політики коренізації стосовно національних меншин, ніколи не була припинена, хоч у вищих ешелонах влади відсоток українців залишався найменшим. За даними перепису 1939 р., загальна кількість «керівників партійних організацій, державних, кооперативних та громадських установ та підпри- ємств» становила 312 848 осіб, з яких 59,6% були українцями. Разом із тим серед рес- публіканської ланки із 8888 осіб лише 3744 (42,1%) були українцями, а серед районної та міської ланки відповідно з 27 629 – 18 742 (67,8%). Більшим був відсоток українців серед голів і заступників голів сільрад: з 11 737 осіб – 10 401 (88,6%)190. Крім національної складової, у кадровій політиці приділялося чимало уваги «оробітниченню» управлінського персоналу. Водночас ставало зрозуміло, що саме поняття «робітник» і «радянський управлінець» є непоєднуваними – щойно особа переходила працювати із заводу чи фабрики до органів влади, вона переставала бути робітником. І в Кремлі це добре розуміли. Службовці, як висловився Й.Сталін 1 жов- 278 Розділ 19 тня 1938 р. на нараді пропагандистів Москви, навіть «службовці в колгоспах – це теж командний склад… це кадри з управління диктатурою пролетаріату»191. Далі він підкреслив: «Вообще по всем отраслям управления, везде чтобы росли коммунисты, – это интеллигентные люди. Все наши люди состоят из интеллигенции, это надо вбить себе в голову. Интеллигенция у нас должна быть солью земли. Раньше издевались над интеллигенцией, что она считает себя солью земли, а на самом деле – пустышка, по- тому что она служила не земле, а небу, не народу, а эксплуататорам. У нас наши кадры, мало сказать, что они бывшие рабочие, бывшие крестьяне. Коли скоро тов. Шкирятов ушел от станка и стал заниматься в ЦКК, вы уже интеллигент. Я извиняюсь /смех/. Никому дела нет, кем вы были 10 лет назад, а сейчас вы интеллигент»* 192. Тому під час виборів до з’їздів рад різного рівня почали вживати словосполучення «робітник від верстату» – тобто такий делегат, який після закінчення з’їзду знову піде працювати на виробництво. Приділялася увага й тому, щоб у радянських органах були гідно представлені жінки. Їхній відсоток значно зріс порівняно з першими роками існування радянської влади. Після встановлення політичного контролю за селом компартійне керівни- цтво, бажаючи продемонструвати «народність» свого режиму, збільшило відсоток безпартійних серед делегатів вищого органу влади в УСРР – Всеукраїнського з’їзду рад. Тенденції щодо соціального, гендерного та партійного представництва в органах радянської влади чітко простежуються у табл. 19.8193. Таблиця 19.8. Соціальний, гендерний і партійний склад радянських органів влади Органи влади Роки Кількість делегатів або управлінців Соціальне походження, % Гендерний склад, % робітни- Безпартійні, % ки службов- ці селяни ремісни ки і кустарі інші чоловіки жінки Сільські ради 1925–1926 244 645 3,8 11,8 82,7 - 1,7 90,0 1926–1927 250 004 3,8 10,0 85,1 0,7 0,4 90,4 9,6 87,0 1928–1929 256 949 7,3 9,0 82,4 0,8 0,5 83,2 Селищні ради 1925–1926 4230 42,9 29,1 11,2 8,2 8,6 60,9 1926–1927 7848 43,0 26,7 14,1 9,3 6,9 85,2 14,8 63,9 1928–1929 8819 46,0 25,4 11,1 9,1 8,4 - 57,3 Міські ради 1925–1926 13 274 50,1 28,5 3,4 3,8 14,2 - - 48,5 1926–1927 15 625 56,0 24,9 4,3 2,4 12,4 82,1 17,9 48,8 1928–1929 18 166 56,6 23,1 3,5 2,5 14,3 - - 41,7 Районові з’їзди рад 1925–1926 47 929 9,1 29,3 59,1 1,2 1,3 - - 68,4 1926–1927 55 001 11,6 22,5 64,1 0,7 1,1 1928–1929 74 190 16,0 19,6 62,0 1,0 1,4 - - 58,8 * Невиправлена стенограма. Розділ 19 279 Органи влади Роки Кількість делегатів або управлінців Соціальне походження, % Гендерний склад, % робітни- Безпартійні, % ки службов- ці селяни ремісни ки і кустарі інші чоловіки жінки Райвикон- коми 1925–1926 11 360 9,6 41,3 47,1 1,0 1,0 - - 50,9 1926–1927 13 105 13,6 29,3 55,4 0,7 1,0 - - 47,3 1928–1929 14 245 22,2 27,2 48,6 0,7 1,3 - - 41,3 Округові з’їзди рад 1925–1926 17 058 18,5 42,6 35,3 1,1 2,5 - - 42,5 1926–1927 17 229 30,6 21,5 44,1 0,6 3,2 - - 41,3 1928–1929 11 409 42,8 17,6 34,8 0,4 4,4 - - 35,7 Окрвикон- коми 1925–1926 2202 15,5 64,1 18,2 0,2 2,0 - - 26,7 1926–1927 2379 38,5 32,4 25,3 0,3 3,5 - - 27,9 1928–1929 2704 45,8 27,9 22,0 0,1 4,2 - - 26,5 Всеукраїн- ські з’їзди рад194 (VII–XII)* 10.12.1922 829 52,1 22,3 25,5 - - - - 11,0 17.01.1924 827 51 21,3 22,7 н/в 5 93,2 6,8 22,8 03.05.1925 838 48,1 22,4 27,2 н/в 2,3 89,7 10,3 24,2 06.04.1927 870 45,9 25,6 26,2 0,5 1,8 91,0 9,0 30,0 07.05.1929 893 55,9 17,6 25,7 0,1 0,7 85,2 14,8 27,6 25.02.1931 943 51,1 12,7 35,7 - 0,8 82,3 17,7 27,4 * Вказана дата початку роботи з’їзду. На з’їзд можна було обирати за визначеними пропорціями, але для постійної роботи така система не годилася. Тому питома вага жінок у складі керівних кадрів і фахівців управлінського апарату була значно меншою – у 1930 р. жінки становили 5,5%, а в 1933 р. – 9,4% таких фахівців195. Більш детальними є дані щодо кількості жінок серед управлінського персоналу в УСРР за переписом 1939 р. Так, серед керівного складу партійних, державних, кооперативних і громадських організацій республікан- ського рівня із 8888 осіб було 1150 (12,9%) жінок, серед районних і міських з 27 629 – 3400 жінок (12,3%). Серед голів і заступників голів сільрад відсоток жінок був значно меншим (5,7%)196. Тут, імовірно, впливала традиційна патріархальність села. Значно меншим, ніж у представницьких органах влади, був і робітничий про- шарок серед керівних кадрів і фахівців управлінського апарату: в 1930 р. – 17,1%, а в 1933 р. – 19,7%197. До того ж, як ми вже зазначали вище, незважаючи на про- пагандистський галас, компартійне керівництво добре розуміло, що ті, хто працює в державних установах, уже не є робітниками. Посилена вертикальна мобільність радянських управлінців міжвоєнного пері- оду заважала вибудовувати горизонтальні зв’язки. На заваді цьому були також часті Продовження табл. 19.8 280 Розділ 19 «перекидання» кадрів з одного регіону до іншого. Але той, хто потрапляв в «обойму» управлінського персоналу, за свій побут і добробут родини міг більше не турбувати- ся. Державна (радянська, партійна, держбезпекова) посада ставала гарантією ситого життя. Побоювання втратити ці блага змушували посадовців триматися за посаду і вдаватися до всіляких спроб підвищити свій статус. Втрата посади означала втрату всього, адже грошові накопичення відігравали вкрай незначну роль. Покоління, що отримало свої перші керівні посади районного й обласного рівня у міжвоєнний пері- од, добре навчилося триматися за владу і не бажало її віддавати аж до самої смерті. Змінюваність перетворилася на незмінність керівного складу, що призвело до появи такого явища, як геронтократія 1970-х років. Посилання до розділу 19 1 Обращение Президиума Центрального исполнительного комитета СССР ко всем наро- дам и правительствам мира в связи с образованием Союза Советских Социалистических Республик. 13 июля 1923 г. // Образование СССР: Сб. док. 1917–1924. – М., 1949. – С399. 2 Сталин И. Сочинения. – Т.12. – С.47. 3 Там само. – Т.13. – С.110. 4 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – К., 1994. – С.54. 5 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.48. – Арк.75. 6 ЦДАВО України. – Ф.3 – Оп.1. – Спр.1953. – Арк.14-23. 7 Національні відносини в Україні в XX ст.: Зб. док. і матеріалів. – К., 1994. – С.120. 8 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – С.58. 9 Тезисы пленума ЦК КП(б)У об итогах украинизации. – Минск, 1926. – С.14. 10 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2673. – Арк.94. 11 Там само. – Арк.32. 12 Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ). – Ф.81. – Оп.3. – Спр.120. – Арк.57. 13 Беседа тов. Сталина с украинскими писателями от 12 февраля 1929 г. // Harvard Ukrainian Studies. – 1992. – Vol.XVI. Number 3/4. December. – P.382. Публікацію документа російською та англійською мовами і супровідні коментарі до нього підготував Леонід Максименков. Він посилається (с.427 у вказаному журналі) на фонд Й.Сталіна із архіву, що нині має на- зву Російський державний архів соціально-політичної історії (Ф.558 – Оп.1. – Спр.4490. – Арк.1-37). 14 ЦДАГО України. – Ф.1 – Оп.6. – Спр.48. – Арк.64. 15 Там само. – Арк.65. 16 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – С.69. 17 Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня року 1926. Національний і віковий склад, рідна мова та писемність населення. – Харків, 1928. – С.18. 18 Конституція УСРР та АМСРР. – Харків, 1928. – С.8; Конституції і конституційні акти України – історія і сучасність. – К., 2006. – С.67.

Українська революція і Бог

admin — Sat, 13 Jun 2015 10:17:27 GMT

Всі ми знаємо, що в Україні успішно відбулася революція, революція людської гідності, як мені, здається, її найкраще називати. Це була революція проти зла, проти реального бандитського свавілля влади, проти небувалої корупції, проти цинізму і брехні, проти морального розкладання суспільства. Але за добро, за справедливість, чесність і порядність. Це не була революція за те, щоб нам сито жилося, як її намагаються очорнити, ні - сито жити можна і при корупції і вже точно за це немає сенсу віддавати життя.

Але чи всі ми чітко розуміємо, які сили і яку роль зіграли в цій революції?

Адже всі розуміють об'єктивність таких понять, як справедливість, чесність, порядність, вірність. Я впевнений, що більшість стояло на майдані за ці вищі ідеали. Але не всі знають, що ці ідеали безглузді без Бога і єдино можуть існувати тільки як від Бога. Адже що таке ці ідеали? Це ж непрописні, якимось дивним чином, відомі всім людям закони поведінки. А це саме закони поведінки для розумних істот, на зразок тих же правил дорожнього руху, бо ці закони звертаються до нашого розуму і не можуть діяти інакше, як через наш розум. Це не сліпі інстинкти і не підсвідомі почуття, це цілком реальні закони поведінки, схоже на те, що на червоне світло дорогу переходити не можна, а на зелене можна. Які ми точно також можемо порушувати, і часто порушуємо і знаємо, що робимо погано і всі знають, що роблять погано і Янукович це знає і знали це силовики, що виконують накази. І знає це Путін, коли нахабно бреше про те, що його війська в Криму - це місцева самооборона, яка закупила в найближчому військторзі кулемети і гранатомети з БТР-ами. А чому знаємо те? А тому, що Бог дав нам совість, через яку ми знаємо про ці закони поведінки. І яка дає оцінку на основі цих законів поведінки нашим вчинкам, думкам і бажанням. Совість прямо вказує на об'єктивність цих законів поведінки! А об'єктивність цих законів поведінки вказує на Бога, бо тільки Розумне істота могло створити такі закони, які б зверталися до нашого розуму, точно так само, як правила дорожнього руху і тільки Вища Всесильне Істота могло зробити ці закони об'єктивними законами поведінки. А це і є Бог. Розумієте?

Вищі ідеали майдану безглузді без Бога, бо без Бога все відносно і ідеали теж відносні! Без Бога вбивця і жертва, брехун і Правдивець, вірний і зрадник однаково мають рацію. І тільки у випадку якщо Вищі Розумне Істота дало нам ці ідеали, вони можуть бути об'єктивні і абсолютні. Загибель сотні людей за майдан безглузде без Бога! Бог в основі ідеалів, Бог і тільки Бог!

Але Бог не просто дав нам совість і ідеали, заради яких варто віддати найцінніше в цьому світі. Він бере найактивнішу участь в українській революції.

З чого почалася революція? З побиття «беркутом» студентів, підлого, мерзенного, цинічного і жорстокого. Де сховалася частина студентів? У церкві! Церква була першою, хто дав притулок і захистив побитих! Бог з самого початку брав активну участь у революції.

Далі більше:

Погода - такий теплою зими в Україні не пам'ятає ніхто! Саме тепла зима дала можливість вистояти майдану 3 місяці. До статі, тепла зима позбавила Путіна одного з його головних козирів: тиску через Газпром. У Європі та Україні зараз достатньо запасів природного газу!
Сніг, з якого будували барикади, випадав диво вчасно.
Вітер, що ніс дим від палаючих покришок, був напрочуд заодно з майданом і впевнено дув у бік силовиків.
Присутність церков різних конфесій на майдані було дуже значним, що навіть спонукало влади до відкритих погроз на адресу деяких церков.
Моральна і матеріальна підтримка від дій церков була дуже відчутною! Церква била у дзвони в найдраматичніші моменти революції, чим дуже активно мобілізувала людей.
Храми відкрили свої двері для поранених, в них були влаштовані навіть операційні!
Велика кількість молитов і постів за Україну зіграло важливу роль у розвитку подій. Якщо хто уважно стежив за революцією, він міг би помітити, що всі кроки влади і спроби розгону майдану завжди були якимись невдалими, весь час при владі щось йшло не так. Постійно були проколи. Кожне наступ влади закінчувалося ще великим вибухом і посиленням майдану! Це все говорить про Божу руці над Україною!
Самим найважливішим, мені здається, був провал спроби останнього розгону майдану. Де після розкриття планів влади спливли жахливі задуми, які розкрив депутат Геннадій Москаль. Чому ці плани провалилися, я не знаю, але я бачу тут руку Божу!
Можливо, одним із знаків Бога силовикам був примітний випадок, що одна з вантажівок з військовими, що їхав явно для розгону майдану, перекинувся, можна сказати, на рівному місці і кілька солдатів загинуло ... Це могло їх змусити багато разів подумати: «А чи варто виконувати накази бандита? »
Я впевнений, що список цей не повний. Сюди можна додати і те, що плани Путіна теж йдуть не вдало. Україна не розвалилася сама собою і не почалася громадянська війна, як того дуже хотів і робив все для цього товариш Путін. Навіть у Криму все дуже неоднозначно виявилося. Українські солдати не маючи можливості застосовувати зброю, виявляють високу ступінь доблесті і морального духу, тим що не йдуть на провокації, не здаються і не переходять на сторону окупантів, вони навіть умудряються йти в контрнаступ без зброї з одним тільки державним прапором і гімном України. Я, чесно сказати, просто вражений цим! А адже за моральним духом солдатів теж варто Бог і ніхто інший, без Бога їхні вчинки були б безглузді!

Зараз Україні загрожує вторгнення величезної російської армії. Вона вже вторглася до Криму, я говорю про материк. Українська армія, як ми всі знаємо, доведена попередньою владою до плачевного стану. Нам може допомогти тільки Бог! Я не знаю, яким шляхом буде надана ця допомога, можливо, Бог спонукає НАТО нам надати військову підтримку. Може бути, санкції світової спільноти проти Росії змусять Путіна схаменутися. Можливо, Бог явить чудо аналогічне затоплення армії фараона в Червоному морі або подвигу Гедеона, який з трьомастами солдатами розбив стотисячну армію.

Але я знаю одне: вся Україна повинна поставитися до Бога серйозно. Кожен повинен звернутися до Бога! Покаятися перед Ним за гріхи, а я впевнений у всіх нас їх чимало. Піди в найближчу церкву і там помолитися. В православну, католицьку, греко-католицьку, протестантську і там молитися, там поговорити зі священнослужителем про намір сповідатися, покаятися. Почати читати Біблію. Відмовитися від явно гріховних справ, як-то: перелюбу, тобто позашлюбний секс, перегляд порнографії, пияцтва, матюків, абортів, корупції, брехні. Налагодити свої відносини з близькими. Бути вірним дружині (чоловікові), любити дітей. Якщо ви живете в цивільному шлюбі, це теж форма перелюбу, яку засуджує Бог - підіть хоча б у найближчий ЗАГС і розпишіться, це буде ваш крок до примирення з Богом!

Бог дивиться на все це, на всі наші вчинки. Очі Бога відкриті! Моліться, кличте до Бога і Він відповість, обов'язково відповість!

Важливо уточнити, я не закликаю до того, щоб тільки сидіти, молитися і більше нічого не робити! Кожен що може і повинен робити для світу і для захисту Батьківщини - робіть. Вас закликають в армію - йдіть! Потрібно працювати - працюйте! Живіть повсякденним життям, але живіть з Богом!

І давайте віддавати славу не тільки людям, які, я не сперечаюся, її заслужили. Але й Богу, без Якого ідеали цієї революції були б безглузді, та й сама революція провалилася б! Тому давайте не тільки кричати: «Слава Україні - героям слава!» Але й «Слава Ісусу Христу - навіки слава»!

Але чи всі ми чітко розуміємо, які сили і яку роль зіграли в цій революції?

Адже всі розуміють об'єктивність таких понять, як справедливість, чесність, порядність, вірність. Я впевнений, що більшість стояло на майдані за ці вищі ідеали. Але не всі знають, що ці ідеали безглузді без Бога і єдино можуть існувати тільки як від Бога. Адже що таке ці ідеали? Це ж непропісние, якимось дивним чином, відомі всім людям закони поведінки. А це саме закони поведінки для розумних істот, на зразок тих же правил дорожнього руху, бо ці закони звертаються до нашого розуму і не можуть діяти інакше, як через наш розум. Це не сліпі інстинкти і не підсвідомі почуття, це цілком реальні закони поведінки, схоже на те, що на червоне світло дорогу переходити не можна, а на зелений можна. Які ми точно також можемо порушувати, і часто порушуємо і знаємо, що робимо погано і всі знають, що роблять погано і Янукович це знає і знали це силовики, що виконують накази. І знає це Путін, коли нахабно бреше про те, що його війська в Криму - це місцева самооборона, яка закупила в найближчому військторзі кулемети і гранатомети з БТР-ами. А чому знаємо те? А тому, що Бог дав нам совість, через яку ми знаємо про ці закони поведінки. І яка дає оцінку на основі цих законів поведінки нашим вчинкам, думкам і бажанням. Совість прямо вказує на об'єктивність цих законів поведінки! А об'єктивність цих законів поведінки вказує на Бога, бо тільки Розумне істота могло створити такі закони, які б зверталися до нашого розуму, точно так само, як правила дорожнього руху і тільки Вища Всесильне Істота могло зробити ці закони об'єктивними законами поведінки. А це і є Бог. Розумієте?

Далі більше:

Погода - такої теплої зими в Україні не пам'ятає ніхто! Саме тепла зима дала можливість вистояти майдану 3 місяці. До речі, тепла зима позбавила Путіна одного з його головних козирів: тиску через Газпром. У Європі та Україні зараз достатньо запасів природного газу!
Сніг, з якого будували барикади, випадав на диво вчасно.
Вітер, що ніс дим від палаючих покришок, був напрочуд заодно з майданом і впевнено дув у бік силовиків.
Присутність церков різних конфесій на майдані було дуже значним, що навіть спонукало влади до відкритих погроз на адресу деяких церков.
Моральна і матеріальна підтримка від дій церков була дуже відчутною! Церква била у дзвони в найдраматичніші моменти революції, чим дуже активно мобілізувала людей.
Храми відкрили свої двері для поранених, в них були влаштовані навіть операційні!
Велика кількість, майже вся Україна, молитов і постів за Україну зіграло важливу роль у розвитку подій. Якщо хто уважно стежив за революцією, він міг би помітити, що всі кроки влади і спроби розгону майдану завжди були якимись невдалими, весь час при владі щось йшло не так. Постійно були проколи. Кожне наступ влади закінчувалося ще великим вибухом і посиленням майдану! Це все говорить про Божу руку над Україною!
Самим найважливішим, мені здається, був провал спроби останнього розгону майдану. Де після розкриття планів влади спливли жахливі задуми, які розкрив депутат Геннадій Москаль. Чому ці плани провалилися, я не знаю, але я бачу тут руку Божу!
Можливо, одним із знаків Бога силовикам був примітний випадок, що одна з вантажівок з військовими, що їхав явно для розгону майдану, перекинувся, можна сказати, на рівному місці і кілька солдатів загинуло ... Це могло їх змусити багато разів подумати: «А чи варто виконувати накази бандита? »
Я впевнений, що список цей не повний. Сюди можна додати і те, що плани Путіна теж йдуть не вдало. Україна не розвалилася сама собою і не почалася громадянська війна, як того дуже хотів і робив все для цього "товариш" Путін. Навіть у Криму все дуже неоднозначно виявилося. Українські солдати не маючи можливості застосовувати зброю, виявляють високу ступінь доблесті і морального духу, тим що не йдуть на провокації, не здаються і не переходять на сторону окупантів, вони навіть умудряються йти в контрнаступ без зброї з одним тільки державним прапором і гімном України. Я, чесно сказати, просто вражений цим! Адже за моральним духом солдатів теж стоїть на варті Бог і ніхто інший, без Бога їхні вчинки були б безглузді!

Але я знаю одне: вся Україна повинна поставитися до Бога серйозно. Кожен повинен звернутися до Бога! Покаятися перед Ним за гріхи, а я впевнений у всіх нас їх чимало. Піти в найближчу церкву і там помолитися. В православну, католицьку, греко-католицьку, протестантську і там молитися, там поговорити зі священнослужителем про намір сповідатися, покаятися. Почати читати Біблію. Відмовитися від явно гріховних справ, як-то: перелюбу, тобто позашлюбний секс, перегляд порнографії, пияцтва, матюків, абортів, корупції, брехні. Налагодити свої відносини з близькими. Бути вірним дружині (чоловікові), любити дітей. Якщо ви живете в цивільному шлюбі, це теж форма перелюбу, яку засуджує Бог - підіть хоча б у найближчий ЗАГС і розпишіться, це буде ваш крок до примирення з Богом!

Бог дивиться на все це, на всі наші вчинки. Очі Бога відкриті! Моліться, кличте до Бога і Він відповість, обов'язково відповість! Памятай Українцю!!! БОГ ТЕБЕ ЛЮБИТЬ! ВІн дає можливість відкрити твоє серце для нього

Основний Зміст Конституції Пилипа Орлика

admin — Sat, 13 Jun 2015 04:53:43 GMT

Пилип Орлик – еміграційний гетьман України з 1710 року. Він був палким українським патріотом і продовжив справу великого гетьманаІ. Мазепи. Під час його виборів між майбутнім гетьманом і козаками було укладено своєрідні статті, згодом названі Конституцією Пилипа Орлика. Хоча вони й не були втілені в життя, але увійшли в історію як перша в Європі конституція демократичного суспільства. У вступі цього акта проголошувалось, що Україна повинна бути вільноюдержавою. Окремі статті обмежували владу гетьмана: державні справи гетьман мав вирішувати спільно з генеральною Радою, до якої також входили виборні депутати від полків. Вирішення судових справ проти старшини передавалось генеральному судові. Планувалось чітко розмежувати державний скарб і особисті фінанси гетьмана. Мала вільно обиратись полкова і сотенна старшина, а гетьман тільки затверджував її. На гетьмана покладався обов’язок захищати козаків і посполитих від надмірних утисків, опікуватись козацькими вдовами та сиротами. Цим актом мали бути скасовані оренди і стації, які збиралися з народу для утримання компанійського (сердюцького) війська. Конституція обумовлювала також права Православної Церкви, підпорядкованої константинопольському патріарху. Кордон України знову мав проходити, як за Хмельницького, по Случі.

Отже, Конституція Пилипа Орлика має ліберально-демократичні тенденції. Зміст деяких її статей свідчить про те, що засади парламентаризму зародились в середовищі українських політиків уже на початку ХVІІІ століття.

Договори і постанови
прав і свобод військових

між Ясновельможним Його Милості паном
Пилипом Орликом, новообраним гетьманом
Війська Запорізького, і між генеральними особами,
полковниками і тим же Військом Запорізьким
з повною згодою з обох сторін

Затверджені
при вільному обранні формальною присягою
від того ж Ясновельможного Гетьмана

Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового

Герб гетьмана Пилипа Орлика та Українські прапори часів Орлика

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, Бога в Трійці Святій славімого.

Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого - одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня - упокорює, одні поневолює, інші - звільняє, одні підвищує, інші - понижує. Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх не тільки на навколишні народи, а й на саму Державу Східну, тому східний володар, прагнучи жити вічно в мирі з ним, одружив свого сина з дочкою князя козарського.

Згодом той самий праведний Суддя - Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув, а наостанок зброєю держави Польської через польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія уярмив.

І незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами. Проте, не до кінця прогнівившись, не на віки ворогуючи, а прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника святої православної віри, прав Вітчизни та стародавніх вольностей військових - звитяжного і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, який за всесильної і безперешкодної підтримки найяснішого короля Шведського - Карла Десятого та за сприяння Кримської держави і Війська Запорізького, а ще завдяки своїй розсудливості і відвазі визволив з польського підданства Військо Запорізьке і уярмлений та пригноблений народ малоросійський і добровільно піддався з ним під самодержавну руку великих государів-царів та князів російських, сподіваючись, що Московська держава як єдиновірна з нами дотримається своїх обов'язків, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний малоросійський при правах та вольностях буде під її обороною. Але після смерті Богдана Хмельницького Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорізьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров'ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв.

Наостанок, за гетьманства Ясновельможного Івана Мазепи, Московська держава, бажаючи остаточно здійснити свої злі наміри і відповідаючи злом за добро, замість вдячності та пошани за ту вірну службу і збитки на неї, аж до останнього нищення майна, за відвагу та військову криваву службу неодмінно хотіла перетворити козаків на регулярне військо, міста приєднати до своїх губерній, права та вольності військові знищити, Військо Запорізьке Низове викорінити й ім'я це навіки стерти, про що свідчать докази та починання. Тоді Іван Мазепа, непокоячись за цілісність Вітчизни, права та вольності військові, маючи сердечне бажання в дні свого гетьманства бачити, а після смерті своєї для вічної пам'яті імені свого залишити, Вітчизну свою квітучою і в достатку, а Військо Запорізьке Городове і Низове не тільки в непорушних, а й у розширених вольностях, перейшов під незламну оборону Найяснішого короля Шведського - Карла Дванадцятого, який з військом своїм вступив в Україну. Гетьман Іван Мазепа був послідовником та наступником свого попередника славної пам'яті звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, котрий з Найяснішим королем Шведським, а Його Королівської Величності дідом - Карлом Десятим одностайністю та військовими справами у звільненні своєї Вітчизни від польського на той час тяжкого підданства, узгоджуючись, сподівався на не меншу допомогу у розірванні з силами польськими. Та невідомі долі Божі! Такі відчайдушні наміри Івана Мазепи через мінливу військову фортуну не здійснилися, а сам він помер у Бендерах.

Однак осиротіле після смерті свого попереднього Регіментаря Військо Запорізьке, не втрачаючи надії на бажану свободу і твердо покладаючись на Божу поміч, на протекцію Найяснішого Його Милості короля Шведського та на праведність своєї справи, котра звикла завжди тріумфувати, на підтримку її та покращення військових порядків, постановило на більшій нараді Генеральної Старшини, узгоджуючи свої дії з волею Найяснішого протектора Його Королівської Величності Шведської, вибрати собі нового гетьмана. Для такого обрання призначили термін і зібралися на відповідне такому акту елекційне місце під Бендерами на загальну раду з провідником своїм паном Костянтином Гордієнком, отаманом кошовим. Тоді всі спільно з Генеральною Старшиною та з послами Війська Запорізького Низового, що біля Дніпра залишалося, порадившись, за давніми звичаями й за правом військовим вільними голосами одностайно обрали собі гетьманом Його Милість пана Пилипа Орлика, гідного честі гетьманської і здатного з Божою поміччю і допомогою Найяснішої Королівської Величності Шведської, завдяки своєму розуму і умінню уряд гетьманський у такий тяжкий час утримувати та за інтереси Вітчизни Малоросійської дбати. І оскільки колишні гетьмани Війська Запорізького, залишаючись під самодержцями московськими, зважилися привласнити собі понад міру владу самодержавну, чим завдали значної шкоди давнім порядкам, правам та вольностям військовим, наклавши тягар на весь народ, тому присутня Генеральна Старшина і отаман кошовий з Військом Запорізьким, щоб запобігати такому безправ'ю, у найбільш сприятливий для того час, коли Військо Запорізьке під протекцію Найяснішої Королівської Величності Шведської прийшло і міцно її тримається, тільки для впорядкування та відновлення своїх прав і вольностей військових, домовились з Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом - новообраним гетьманом і постановили, аби не тільки його вельможність за щасливого свого гетьманського володарювання всіх досягнутих постанов і договорів непорушно дотримувалася, але щоб і за інших, майбутніх гетьманів Війська Запорізького вони були збережені і дотримувалися так, як тепер складені.

I

Оскільки серед трьох доброчеснот богословських віра є найпершою, то і перший пункт про віру святу православну східного сповідання належить розпочати, про віру, якою народ звитяжний козацький, ще за володарювання каганів козарських, від столиці Апостольської Константинопольської, просвічений був, так і нині, непорушно в ній перебуваючи, жодним іновір'ям ніколи не спокушався. Не є таємницею, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорізьким повстав і розпочав праведну війну проти Речі Посполитої Польської за права та вольності військові, але насамперед за віру святу православну, яка різними тягарями влади польської силувана була до унії з костелом римським. А після викорінення іновір'я з Вітчизни нашої з Військом Запорізьким і народом малоросійським добровільно піддався і перейшов під захист Московської держави з єдиною метою - тільки заради єдиновір'я православного. І новообраний гетьман, коли Господь-Бог могутній у битвах допоможе щасливою зброєю королю Його Милості Шведському звільнити Вітчизну нашу - Малу Росію від ярма московського, повинен буде насамперед піклуватися, щоб жодне інше іновір'я у Вітчизні нашій не було впроваджено. Якщо таке таємно або явно з'явиться, тоді владою своєю мусить його викорінювати, а проповідництво й поширення його не допускати. Проживати іновірцям в Україні, а особливо зловір'ю юдейському, не дозволяти, а докладати всіх зусиль, щоб одна віра православна східного сповідання, під послушенством святішого Апостольського трону Константинопольського, навіки стверджена була, і з помноженням хвали Богові, святих церков та квітненням у науці серед звільнених синів малоросійських поширювалась і немов біла лілія в тернії між сусідніми іновірними державами процвітала. А для ще більшої ваги первісного в Малій Росії престолу митрополитського Київського та для зручнішого управління справами духовними ясновельможний гетьман після звільнення Вітчизни від іга московського має здобути у столиці Апостольській Константинопольській священноначальницьку первісну владу, щоб через неї відновились реляції та послух синівський до згадуваного Апостольського Константинопольського трону, від якого проповіддю євангельської віри вселенської святої та влада удостоїлася зміцнення.

II

Оскільки будь-яка держава стверджується непорушною цілісністю кордонів, то й щоб кордони Малої Росії, Вітчизни нашої, утверджені пактами від Речі Посполитої Польської, найяснішої Порти і від держави Московської, особливо ті кордони, які по річку Случ за гетьманства славної пам'яті Богдана Хмельницького від тієї ж Речі Посполитої Польської до земель Гетьманських і Військових на віки віддані і пактами обумовлені, ніколи не були порушені, ясновельможний гетьман при домовленостях з Найяснішим королем Його Милості Шведським має піклуватись і, скільки Бог дасть сили та розуму, боронити, коли буде треба. Особливо ж має скаржитися про те до найяснішого маєстату Його Королівської Величності Шведської як оборонця і протектора нашого, щоб Його Величність не дозволяв нікому не тільки прав і вольностей, а й кордонів військових порушувати і привласнювати. Крім цього Ясновельможний гетьман по закінченні, дай Боже, щасливому, війни повинен буде просити у Королівської Величності Шведської такого трактату, щоб Його Величність та його спадкоємці найясніші королі шведські титулувалися вічними протекторами України, і справи їхні залишалися спрямованими на зміцнення могутності Вітчизни нашої та збереження її цілісності у наданих правах і кордонах.

Також Ясновельможний гетьман повинен буде просити у найяснішого королівського маєстату, аби у договорах Його Величності з державою Московською було викладено, щоб полонених наших, які нині в державі Московській знаходяться, по закінченні війни нам вільних повернули, а всі завдані Україні за теперішньої війни збитки Москвою були сплачені і справедливо відшкодовані. А особливо повинен просити у Найяснішої Королівської Величності, щоб усіх полонених наших, які в державі Його Величності залишилися, було звільнено і нам повернено.

III

Оскільки нам завжди необхідна сусідська дружба з Кримською державою, до чиєї допомоги Військо Запорізьке для оборони своєї не раз вдавалося, то, на скільки на цей час це можливо буде, Ясновельможний гетьман через послів своїх до Найяснішої Його Милості Хана Кримського має дбати про відновлення давнього з Кримською державою братерства та єднання військового і підтвердження вічної приязні, дивлячись на яку сусідні держави не відважилися б прагнути поневолити Україну чи коли-небудь чинити над нею ґвалт. Після закінчення війни, коли Бог допоможе, при бажаному й очікуваному нами мирі, новообраний гетьман, осівши у своїй резиденції, має неухильно пильнувати, зобов'язавши до цього і уряд свій, аби ні в чому з державою Кримською дружба і побратимство не порушилися через наших свавільних та легковажних людей, які звикли не тільки сусідську згоду та приязнь, а й союзи мирні руйнувати.

IV

Військо Запорізьке Низове, здобувши собі славу безсмертну багатьма лицарськими подвигами на морі та суходолі, не меншими дарами винагороджено було для спільного свого проживання та промислу. Та держава Московська, шукаючи різні способи для утисків та знищення Війська Запорізького Низового, побудувала на власних землях та угіддях Війська то міста самарські, то фортеці по Дніпру, прагнучи чинити перешкоди Війську Запорізькому Низовому у рибних та звіриних промислах, завдавши тим самим нестерпної образи, праволомства та пригноблення. А наостанок гніздо військове - Січ Запорізьку військовим наступом розорила. Тому по закінченні, дай Боже, щасливому, війни (якщо тепер згадане Військо Запорізьке тих земель своїх та Дніпра від насильства московського не очистить і не звільнить) Ясновельможний гетьман при переговорах Найяснішого короля Його Милості Шведського з державою Московською повинен буде про мир дбати, щоб Дніпро від міст та фортець московських, а також і землі від володіння московського були звільнені і до первинної території Війська Запорізького повернуті. І там у майбутньому нікому ані фортець будувати, ані міст закладати, ані слободи осаджувати, ані яким-небудь іншим способом військових угідь спустошувати Ясновельможний гетьман не має дозволяти і зобов'язаний буде надавати Війську Запорізькому Низовому всіляку допомогу у їх обороні.

V

Місто Терехтемирів, яке здавна належало Війську Запорізькому Низовому і називалося його шпиталем, після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства Ясновельможний гетьман має повернути Війську Запорізькому Низовому з усіма угіддями та з перевозом через Дніпро, що там залишається. У цьому місті для старих, зубожілих та ранами скалічених козаків за військовий кошт має бути збудований шпиталь, відтоді вони матимуть харчі та одяг.

Також увесь Дніпро - згори від Переволочної донизу, Переволочанський перевіз, саме місто Переволочну, з містом Керебердою і річкою Ворсклою з млинами, що знаходяться на території полку Полтавського, і фортецю Кодацьку з усіма маєтностями повинен буде Ясновельможний гетьман, а після нього його наступники з гетьманського уряду згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорізькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорізькому Низовому.

VI

У самодержавних державах зберігається такий хвалений і суспільно корисний лад, за якого завжди, і під час війни, і в мирний час, приватно та публічно проводяться ради щодо загального добра Вітчизни, на яких самі самодержці, присутні на них, не забороняють свої рішення міністрам та радникам піддавати обговоренню та ухваленню. То чому ж серед вільного народу такий добрий лад не може бути збережений? У Війську Запорізькому при гетьманах відповідно до давніх прав та вольностей він неодмінно зберігався, але деякі гетьмани Війська Запорізького, привласнивши собі несправедливо та протиправно владу самодержавну, самовладно узаконили таке право - як хочу, так і велю. Через таке самодержавство, непритаманне гетьманському уряду, у Вітчизні та у Війську Запорізькому значно зросли порушення прав та вольностей, розорення, народний тягар, насильні та підкупні урядами військовими розпорядження, а відтак зростала зневага до генеральної старшини, полковників та значного товариства. Тому ми, Генеральна Старшина, кошовий отаман та все Військо Запорізьке, домовились і постановили з Ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути вічно у Війську Запорізькому збережено: у Вітчизні нашій першість серед радників належить Генеральній Старшині - як через респект до їх урядів головних, так і постійній при гетьманах резиденції; після них ідуть городові полковники, які будуть пошановані за громадських радників. Крім того, до загальної ради треба вибрати по одній визначній, розсудливій та заслуженій особі від кожного полку. Генеральні радники обираються за згодою гетьмана. З усіма цими генеральними особами, полковниками та генеральними радниками теперішній Ясновельможний гетьман та його наступники повинні будуть радитися про цілісність Вітчизни, її добробут та про всі справи публічні і нічого без їхньої волі своєю владою не розпочинати, не встановлювати і рішень не приймати.

Для цього тепер, при елекції гетьмана, одностайною ухвалою призначаються три генеральні ради щорічно, які мають відбуватися в гетьманській резиденції: перша - на Різдво Христове, друга - на Воскресіння Христове, третя - на Покрову Пресвятої Богородиці. На них не тільки пани полковники зі старшиною своєю та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли від Війська Запорізького Низового для вислуховування та обговорення, після отримання від гетьмана доручення, мають прибувати, дотримуючись призначеного терміну. Якщо від Ясновельможного гетьмана до загальної ради надійде яка-небудь пропозиція, то всі добропорядно, без своєї чи чужої користі, без душогубних заздрощів та ворогування зобов'язані будуть радити так, щоб ці поради не призвели до шкоди для честі гетьманської, загальних тягарів Вітчизни, розорення та, не дай Боже, згуби.

Якщо ж виникнуть якісь громадські справи, що потребують швидкого управління та виправлення, тоді Ясновельможний гетьман буде повновладний у тому, щоб з радою Генеральної Старшини такі справи вирішувати відповідно до своїх гетьманських повноважень.

Також якщо до Ясновельможного гетьмана будуть надіслані листи від закордонних держав, то Його Вельможність має оголосити про них Генеральній Старшині і відповіді, які відписуватимуться, висвітлити, не приховуючи від них жодної кореспонденції, передусім закордонної та такої, що може шкодити цілісності Вітчизни та добру громадському. А щоб на таємних та публічних радах між Ясновельможним гетьманом і Генеральною Старшиною, полковниками та генеральними радниками була дієва, обопільна довіра, кожен з них повинен буде скласти формальну присягу шляхом публічно здійсненої клятви на вірність Вітчизні, на відданість своєму регіментареві, на дотримання своїх повноважень відповідно до посади, яку вони коли-небудь обійматимуть.

Якщо у діях Ясновельможного гетьмана буде помічено щось несумісне з правами та вольностями, шкідливе та некорисне для Вітчизни, тоді Генеральна Старшина, полковники і генеральні радники будуть уповноважені вільними голосами чи приватно або, якщо виникне така необхідність, й публічно на раді висловити Його Вельможності докір щодо порушення прав та вольностей без осудження та найменшої образи високої регіментарської честі. На ті докори Ясновельможний гетьман не має ображатися та мститися, а навпаки, намагатися виправити недоладності.

Особливо ж генеральні радники, кожен у своєму полку, в якому буде обраний, владні будуть разом з городовим полковником стежити за порядком, а інші мають загальною радою управляти, заступаючись за кривди людські. Як Генеральна Старшина, полковники та генеральні радники мають поважати Ясновельможного гетьмана, виявляти йому належні почесті та вірний послух, так і Ясновельможний гетьман має взаємно шанувати їх за товариство, а не за слуг та робочих помічників і не змушувати навмисно для приниження їхньої гідності вистоювати перед собою, крім випадків, коли в тому буде потреба.

VII

Якщо б хтось із генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства чи інших військових урядників, особливо з черні, образив гетьманську честь чи в чомусь іншому провинився, то Ясновельможний гетьман не має права сам покарати їх, а повинен буде подати до генерального військового суду кримінальну чи некримінальну справу. І яким би лицемірним чи облудним не здавався вирок, кожен, хто винен, повинен прийняти його.

VIII

Доповідати Ясновельможному гетьману про всі державні, військові справи повинні генеральні особи, які відповідно до служби постійно перебувають при гетьманові, а не слуги хатні, які жодними військовими справами не повинні цікавитися і не втручатися в державні інтереси.

IX

Оскільки раніше у Війську Запорізькому завжди були генеральні підскарбії, які військовим скарбом, млинами, прибутками до військової скарбниці завідували та з відома гетьмана ними розпоряджалися, то й тепер загальним договором встановлюється та неодмінно узаконюється такий порядок, щоб після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої від ярма московського, за згодою гетьмана та загальним рішенням був обраний генеральний підскарбій - людина значна, заслужена, маєтна та добросовісна, яка б наглядала за військовим скарбом, млинами та завідувала усілякими прибутками державними і з гетьманського відома направляла їх на потреби громадські та військові, а не на приватні.

Сам же Ясновельможний гетьман не повинен мати жодного відношення до військового скарбу і не витрачати ці кошти на власні потреби, а має задовольнятися прибутками й доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави. Це - індукти, збори з полку Гадяцького, сотні Шептаківської, маєтків Почепівських й Оболонських та інших, які здавна ухвалені та затверджені на уряд гетьманський. Більше ж державних маєтностей та угідь Ясновельможний гетьман не має права ані самовільно собі привласнювати, ані роздавати іншим людям, менш заслуженим у Війську Запорізькому, а особливо ченцям, попам, бездітним вдовам, дрібним громадським і військовим урядникам, слугам своїм та приватним персонам для якихось потреб.

Не тільки при гетьмані генеральний підскарбій, який пильнуватиме за військовим скарбом, має обиратися і залишатися там, де буде гетьманська резиденція, а й у кожному полку має бути два підскарбія. Це так само люди значні та багаті, які обиратимуться загальною ухвалою полковника, старшини військової та громади. Вони мають бути обізнані про полкові і міські прибутки та громадські податки, наглядатимуть за ними, матимуть у своєму розпорядженні та кожного року звітуватимуть. Полкові підскарбії, підлеглі безпосередньо генеральному підскарбію, повинні будуть у своїх полках про прибутки, що належать до скарбу військового, знати, збирати та у руки генеральному підскарбію здавати. Пани полковники також не повинні цікавитися скарбницями полковими, а задовольнятися своїми прибутками та маєтностями відповідно до їх посад.

X

Ясновельможний гетьман за своєю посадою має дбати про лад у Вітчизні Запорізькій, а особливо повинен пильнувати, щоб людям військовим і посполитим не чинилися збиткові тягарі, податки, пригнічення та здирства, через які вони залишають своє житло і йдуть шукати прихистку у закордонні держави. Для цього треба, щоб панове полковники, сотники, отамани з усіма військовими та посполитими урядниками не наважувалися виконувати панщин та відробітки на своїх приватних господарствах силами козаків та посполитих, особливо тих, які ані до урядів їх, ані їм безпосередньо не належать: не примушувати до косіння сіна, збирання з полів урожаю та гатіння гребель, не віднімати та силою не змушувати продавати землю, не відбирати за будь-яку провину рухоме та нерухоме майно, не змушувати ремісників безоплатно виконувати свої домашні справи і козаків до розсилки приватної не залучати. Усе це Ясновельможний гетьман має владою своєю забороняти і сам того, як добрий приклад іншим, остерігатись і не чинити.

Найбільше ж на людей бідних чинять утиски і здирства та пригнічують їх тягарями владолюбні хабарники, які не за заслуги свої, а через ненаситну пожадливість прагнуть потрапити в уряди військові і посполиті для свого збагачення. Вони спокушають серце гетьманське, і завдяки корупції, без повного обрання та всупереч справедливості і закону, чи в уряди полковничі проникають, чи обіймають інші посади. Тому остаточно постановляється, щоб Ясновельможний гетьман жодними, хоч би й найбільшими, подарунками та респектами не спокушався, нікому за хабарі в урядах ні полковничих, ні інших військових чи посполитих посад не давав і насильно в уряд нікого не призначав. Завжди як військові, так і посполиті урядники, особливо полковницькі, мають обиратися вільними голосами, а по обранні - владою гетьманською затверджуватись. Однак елекції таких урядників повинні проводитися не без волі гетьманської. Такого ж закону і полковники повинні будуть дотримуватися та не допускати без вільного обрання цілої сотні сотників та інших посадовців за якісь респекти. А через власні образи не повинні також з урядів звільняти.

XI

Вдови-козачки й осиротілі діти козацькі, двори козацькі й жінки в час відсутності козаків, які перебувають в походах або на якійсь іншій військовій службі, щоб до всяких громадських повинностей не притягалися і сплатою податків не обтяжувалися - так погоджено і ухвалено.

XII

Чималий тягар на міста українські лягає і через те, що багато сіл, які раніше їм належали і надавали допомогу у виконанні громадських робіт, до різних державців духовних та світських у приватне володіння повідходили. Жителі посполиті міст у малолюдстві залишилися, то мають тепер ті ж самі повинності виконувати, що раніше за допомогою відібраних сіл виконувались. Тому, як заспокоїться наша Вітчизна від смути воєнної і після звільнення її, дай Боже, від підданства московського, спеціально обраними комісарами має бути проведена генеральна ревізія всіх маєтностей, що знаходяться у володінні можновладців, а результати її подані до Генеральної Ради, що при гетьманові. На ній і буде вирішено, хто має право, а хто не має права військовими угіддями та маєтностями користуватися та які повинності і послушенства підданські можновладцями мають виконуватися.

Ще на людей бідних лягає додатковий тягар через те, що багато козаків оберігають людей зі статками від належних їм повинностей, приймаючи їх до себе у підсусідки, а купці маєтні, захищаючись то гетьманськими універсалами, то протекцією полковничою і сотничою, ухиляються від виконання спільних повинностей громадських і не хочуть допомагати в цьому людям бідним. Через те ясновельможний гетьман універсалами своїми повинен змусити як козаків, так і купців не занехаювати громадські повинності і заборонити їхній захист.

XIII

Стольне місто Київ та інші українські міста з магістратами своїми і з усіма правами та привілеями, законно їм наданими, повинні бути непорушно збережені. Це ухвалюється спеціальним актом і доручається підтвердити у подальшому гетьманською владою.

XIV

Найбільшим тягарем для простих людей в Україні було утримування проїжджих та надання їм підвод, для козаків - їх супроводження. Це доводило деяких людей просто до зубожіння. Тож тепер надання підвод та супроводження проїжджих мають бути повністю відмінені і ніхто з проїжджих не має права ніде вимагати жодної підводи, харчів, напоїв, хіба що хтось у справах громадських з поїздкою буде, наприклад за подорожньою від Ясновельможного пана гетьмана, але й у такому випадку не давати жодних дарів, а лише підводи, скільки в подорожній буде написано. Особливо ж щоб ні військові чи їхні слуги, ні слуги Ясновельможного гетьмана, переїжджаючи у приватних, а не у військових справах, не вимагали підвод, харчів, напоїв, поклонів та супроводження, бо через це міста розорюються, а бідний народ знищується. Будь-яка особа у приватній справі, а не військовій, без регіментарської подорожньої переїжджаючи, повинна усюди в містах і селах обходитися своїм коштом, а підвод та супроводжуючих не вимагати і силою ніколи не брати.

XV

Оскільки орендна плата для щорічної платні компанійцям та сердюкам, а також для інших військових видатків вважається громадським тягарем всіма обивателями малоросійськими військовими та простолюдинами, то й утримання постоїв сердюків та компанійців є обтяжливим для суспільства. А тому як орендні плати, так і згадані постої повинні бути зовсім відмінені.

На Генеральній Раді має бути вирішено і постановлено, як відновити, бідний для задоволення усіляких публічних та військових витрат, військовий скарб і скільки по закінченні війни Ясновельможний гетьман має тримати на військовій службі платних компанійців та піхотинців.

XVI

Часто люди бідні скаржаться на численні здирства з боку збирачів державних податків та податкових чиновників, а також ярмаркових об'їждчиків. Бідній людині взагалі неможливо на ярмарку продати будь-яку річ для полегшення своєї бідності та купити щось для власних потреб без ярмаркової плати. А не дай Боже, хоч чимось завинити, то будеш обідраним ярмарковими об'їждчиками з ніг до голови.

Тому нехай збирачі податків та податкові чиновники збирають до державної скарбниці тільки те мито і тільки з тих товарів, які будуть виражені у майнових угодах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям бідним здирства не чинячи. Так само й об'їждчики ярмаркові повинні збирати мито з тих, кому належить його платити, а не з убогих людей, які прибули на ярмарок, щоб щось продати або купити для власних потреб. Справ жодних, не тільки кримінальних, а й поточних не відкривати і звичного здирства людям та містам не чинити. А сприяти цьому буде Ясновельможний гетьман своєю мудрою турботою та владою, котрому належить усі негаразди Вітчизни нашої виправляти, а права та вольності військові непорушно зберігати і охороняти.

Ці договори і постанови підлягають дійсному виконанню, що Його Вельможність зволив підтвердити не тільки підписом власноручним, а й формальною присягою та притисканням печатки державної.

"Тріпоче на вітрах крилатих жовто-блакитний, нескоримий стяг!"

admin — Fri, 12 Jun 2015 05:48:50 GMT

Як кожний вільний народ, ми, українці, маємо свій прапор. Його ще називають хоругвою або знаменом. Історія розповідає, що ще великий князь Олег на честь перемоги над Візантією велів вивісити знамена. А князь Володимир вже водив свою бойову дружину на ворогів під хоругвами, у тому числі й синьо-жовтими.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до хрещення Русі. Слов'яни обожнювали свої знамена і вірили, що у воєнний . час вони святіші від ідолів. Стяги спершу возили разом зі зброєю, перед боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо — знали: битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.

Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Герби багатьох міст України оздоблювалися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

У козацьку добу синьо-жовті барви начастіше зустрічались у західно-украінських землях. За час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, крім малинового прапора, козацькі полки мали різні знамена: зелені, сині, жовті та інші.

Із середини XIX століття активізується український національно-визвольний рух. Головна руська Рада, яка зібралася у Львові, ухвалила за національний прапор колишню емблему Галицького князівства — зображення золотого лева на блакитному тлі.

Українські січові стрільці мали прапор із зображенням архістратигаМихаїла з мечем в одній руці і щитом — у другій. А на щиті — золотий лев на блакитному тлі.

Діти отримали цікаву інформацію про наші національні символи, зокрема, дізналися про історію виникнення та походження державного Прапору України, спільно з головним бібліотекарем Синявською Аллою Іванівною малювали в бібліотеці картину на цю тему.

Перший прапор УРСР (затверджений у березні 1918 р.) був червоний із золотими літерами «УРСР» у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура змінилася на УССР (1923), потім на УСРР (1927). 1937 року було створено новий прапор республіки, червоний із золотими схрещеними серпом і молотом, із написом «УРСР».

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила горизонтальне розташування смуг: верхньої — червоного кольору (2/3 ширини прапора) і нижньої — блакитного кольору із зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Військово-морського й торгового прапора УРСР не мала.

У Радянському Союзі питання про й Національну символіку (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР.

23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання ухвалила постанову про національну символіку. Один із її пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапора на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, 24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київської міськради було піднято синьо-жовтий прапор.

Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року ухвалила постанову «Про затвердження Державним Прапором України національного прапора». Освячення Державного Прапора було проведено священиком Петром Бойком, після чого здійсненаурочиста хода і внесення прапора до Верховної Ради.

23 серпня 2004 року.

Указом Президента України було встановлено свято —

День Державного Прапора України,

який щорічно відзначається 23 серпня.

«Або ми готуємо до життя, або - до іспитів.

admin — Thu, 11 Jun 2015 05:38:49 GMT

7 ПРИНЦИПІВ ФІНСЬКОЇ ОСВІТИ

«Або ми готуємо до життя, або - до іспитів. Ми вибираємо перше ».

Згідно з міжнародними дослідженнями, які раз на 3 роки проводить авторитетна Організація економічного співробітництва та розвитку, фінські школярі показали найвищий у світі рівень знань. Вони також найбільш читаючі діти планети, зайняли 2-е місце з природничих наук і 5-е - з математики. Але навіть не це так захоплює педагогічне співтовариство. Неймовірно, що при таких високих результатах школярі проводять найменшу кількість часу за навчанням.

Середній загальноосвітнє обов'язкове навчання у Фінляндії включає школу двох ступенів:

- Нижня (alakoulu), з 1 по 6 клас;

- Верхня (yläkoulu), з 7 по 9 клас.

У додатковому 10 класі учні можуть поліпшити свої оцінки. Потім діти відправляються в професійний коледж або продовжують навчання в ліцеї (lukio), 11-12 класи в нашому звичному розумінні.

7 принципів «середньої» фінської освіти:

Рівність

шкіл.

Немає ні елітних, ні «слабеньких». У найбільшій школі країни вчиться 960 учнів. У найменшій - 11. Усі мають абсолютно однакове устаткування, можливості та пропорційне фінансування. Майже всі школи - державні, є десяток приватно-державних. Різниця, крім того, що батьки вносять часткову оплату, - в підвищених вимогах до учнів. Як правило, це своєрідні «педагогічні» лабораторії, відповідно обраної педагогіки: Монтессорі, Френе, Мортана і Вальдорфська школи. До приватних відносяться і установи з викладанням англійською, німецькою, французькою.

Дотримуючись принципу рівності, у Фінляндії існує паралельна система освіти «від дитячих садків до університетів» шведською мовою. Не забуті і інтереси саамського народу, на півночі країни можна навчатися рідною мовою.

До недавнього часу фінам було заборонено обирати школу, слід було віддавати дітей в «найближчу». Заборону зняли, але більшість батьків так і віддають дітей «ближче», адже всі школи однаково хороші.

• Всіх предметів.

Поглиблене вивчення одних предметів на шкоду іншим не вітається. Тут не вважається, що математика важливіше, приміром, мистецтва. Навпаки, єдиним винятком для створення класів з обдарованими дітьми можуть бути схильності до малювання, музики і спорту.

• Батьків.

Хто за професією (соціальним статусом) батьки дитини, вчитель дізнається в останню чергу, у разі потреби. Питання вчителів, анкети, що стосуються місця роботи батьків, заборонені.

• Учнів.

Фіни не сортують учнів на класи за здібностями або кар'єрним перевагам.

Також немає «поганих» і «хороших» учнів. Порівняння учнів один з одним заборонено. Діти, як геніальні, так і з великим дефіцитом розумових здібностей, вважаються «особливими» і навчаються разом з усіма. Загалом у колективі навчаються і діти на інвалідних кріслах. При звичайній школі може бути створений клас для учнів з захворюваннями органів зору або слуху. Фіни намагаються максимально інтегрувати в суспільство тих, кому потрібна особливе ставлення. Різниця між слабкими і сильними учнями - найменша у світі.

• Вчителів.

Ні «улюблених» або «ненависних гримза». Вчителі теж не прикипають душею до «свого класу», не виділяють «любимчиків» і навпаки. Будь-які відхилення від гармонії ведуть до розірвання контракту з таким учителем. Фінські вчителі повинні лише виконувати свою роботу наставника. Всі вони однаково важливі в трудовому колективі: і «фізики», і «лірики», і вчителі праці.

• Рівність прав дорослого (вчителя, батька) і дитини.

Фіни називають цей принцип «шанобливе ставлення до учня». Дітям з 1 класу пояснюють їх права, у тому числі і право «скаржитися» на дорослих соціальному працівнику. Це стимулює фінських батьків до розуміння, що їхня дитина - самостійна особистість, ображати яку заборонено як словом, так і ременем. Принижувати учнів у педагогів не виходить в силу особливостей професії вчителя, прийнятих у фінському трудовому законодавстві. Головна особливість полягає в тому, що всі вчителі укладають контракт тільки на 1 навчальний рік, з можливим (чи ні) продовженням, а також отримують високу зарплату (від 2 500 євро - помічник, до 5 000 - учитель-предметник).

2. Безкоштовність

Крім самого навчання безкоштовні:

• обіди;

• екскурсії, музеї і вся позакласна діяльність;

• транспорт, який забирає і повертає дитину, якщо найближча школа знаходиться далі двох кілометрів;

• підручники, все канцелярське приладдя, калькулятори і навіть ноутбуки-планшетники.

Будь-які збори батьківських коштів на будь-які цілі заборонені.

3. Індивідуальність

Для кожної дитини складається індивідуальний план навчання та розвитку. Індивідуалізація стосується змісту використовуваних підручників, вправ, кількості класних і домашніх завдань і відведеного на них часу, а також викладається матеріал: кому «корінці» - більш докладний виклад, а від кого потрібні «вершки» - коротко про головне.

На уроці в одному і тому ж класі діти виконують вправи різного рівня складності. І оцінюватися вони будуть згідно персонального рівня. Якщо відмінно виконав «своє» вправа початковій складності, отримай «відмінно». Завтра дадуть рівень вище - не даси - нічого страшного, знову отримаєш просте завдання.

У фінських школах поряд із звичайним навчанням є два унікальні різновиди освітнього процесу:

1. Підтримуюче навчання «слабких» учнів - те, чим в Україні займаються приватні репетитори. У Фінляндії репетиторство популярності не має, шкільні вчителі добровільно справляються з додатковою допомогою під час уроку або після нього.

2. корекційне навчання - пов'язане із стійкими загальними проблемами в засвоєнні матеріалу, наприклад, через нерозуміння нерідної фінської мови, якою ведеться навчання, або у зв'язку зі складнощами із запам'ятовуванням, з математичними навичками, а також з асоціальною поведінкою деяких дітей. Корекційне навчання проводять в малих групах або індивідуально.

4. Практичність

Фіни кажуть: «Або ми готуємо до життя, або - до іспитів. Ми вибираємо перше ». Тому іспитів у фінських школах немає. Контрольні та проміжні тести - на розсуд учителя. Існує тільки один обов'язковий стандартний тест після закінчення середньої загальноосвітньої школи, причому вчителі не печуться про його результати, ні перед ким за нього не звітують і дітей спеціально не готують: що є, то й добре.

У школі викладають тільки те, що може знадобитися в житті. Пристрій доменної печі, наприклад, не стане в нагоді, його і не вивчають. Зате тутешні дітлахи з дитинства знають, що таке портфоліо, контракт, банківська карта. Уміють вирахувати відсоток податку на отриманий спадок або зароблений в майбутньому дохід, створити сайт-візитку в інтернеті, прорахувати ціну товару після кількох знижок або зобразити «розу вітрів» на даній місцевості.

5. Довіра

По-перше, до шкільних працівникам та вчителям: немає перевірок, роно, методистів, навчальних як навчати і інш. Програма освіти в країні єдина, але являє собою тільки загальні рекомендації, і кожен педагог використовує той метод навчання, який вважає підходящим.

По-друге, довіра до дітей: на уроках можна займатися чимось своїм. Наприклад, якщо на уроці літератури включений навчальний фільм, але учневі не цікаво, він може читати книгу. Вважається, що учень сам вибирає, що для нього корисніше.

6. Добровільність

Навчається той, хто хоче вчитися. Педагоги постараються привернути увагу учня, але якщо у нього начисто відсутній інтерес або здатності до навчання, дитини зорієнтують на практично корисну в майбутньому, «нескладну» професію і не будуть бомбити «двійками». Не всім будувати літаки, хтось повинен добре водити автобуси.(про Україну: не всі будуть юристами, економістами, начальниками, хтось повинен мати добрі знання про землю, сільське господарство, токаря, слюсара, електромонтера і т. д.)

У цьому фіни теж бачать завдання середньої школи - виявити, чи варто даним підлітку продовжувати навчання в ліцеї або достатньо мінімального рівня знань, кому корисніше піти в професійне училище. Треба відзначити, що і той і інший шлях в країні однаково цінується.

Виявленням схильностей кожної дитини до певного виду діяльності шляхом тестів і бесід зайнятий штатний шкільний спеціаліст - «учитель майбутнього».

Загалом, процес навчання у фінській школі м'який, делікатний, але це не означає, що можна «забити» на школу. Контроль шкільного режиму обов'язковий. Всі пропущені уроки будуть «Відсиджу» в прямому сенсі. Наприклад, для учня 6 класу вчитель може знайти «віконце» у розкладі та посадити його на урок у 2 класі: сиди, сумуй і думай про життя. Будеш заважати молодшим - година не зарахують. Чи не виконуєш задане вчителем, не працюєш на уроці - ніхто не буде викликати батьків, загрожувати, ображати, звертаючись до розумової неповноцінності або ліні. Якщо батьки також не стурбовані навчанням своєї дитини, він спокійно не перейде в наступний клас.

Залишатися на другий рік у Фінляндії непозорно, особливо після 9 класу. До дорослого життя потрібно готуватися серйозно, тому у фінських школах є додатковий (необов'язковий) 10 клас.

7. Самостійність

Фіни вважають, що школа повинна навчити дитину головного - самостійного успішного життя в майбутньому. Тому тут вчать роздумувати і самим отримувати знання. Нових тем вчитель не розповідає - все є в книгах. Важливі не завчені формули, а вміння користуватися довідником, текстом, інтернетом, калькулятором - залучати необхідні ресурси до вирішення поточних проблем.

Також шкільні педагоги не втручаються в конфлікти учнів, надаючи їм можливість підготуватися до життєвих ситуацій всебічно і розвинути вміння постояти за себе.

Навчальний процес в «однакових» фінських школах, проте, організований дуже по-різному.

Коли і скільки вчимося?

Навчальний рік у Фінляндії починається в серпні, з 8-го по 16-е, єдиного дня не існує. А закінчується в кінці травня. В осінньому півріччі мається 3-4 дні осінніх канікул і 2 тижні різдвяних. Весняне півріччя включає по тижню лютневих - «лижних» канікул (фінські сім'ї, як правило, відправляються разом кататися на лижах) - і великодніх.

Навчання - п'ятиденка, тільки в одну зміну. П'ятниця - «короткий день».

Чому вчимося?

• 1-2 клас:

Вивчаються рідна (фінська) мова і читання, математика, природознавство, релігія (згідно віросповіданням) або філософія (для тих, кого релігія не хвилює), музика, праця і фізкультура. На одному уроці може вивчатися відразу кілька дисциплін.

• 3-6 клас:

Починається вивчення англійської мови. У 4 класі - ще одна іноземна мова на вибір: французька, шведська, німецька або російська. Вводяться додаткові дисципліни - предмети за вибором, у кожній школі вони свої: швидкість друкування на клавіатурі, комп'ютерна грамотність, вміння працювати з деревом, хоровий спів. Майже у всіх школах - гра на музичних інструментах, за 9 років навчання діти спробують все, від дудочки до контрабаса.

У 5 класі додається біологія, географія, фізика, хімія, історія. З 1 по 6 клас навчання веде один вчитель майже з усіх предметів. Урок фізкультури - це будь-яка спортивна гра 1-3 рази на тиждень, залежно від школи. Після уроку обов'язковий душ. Література, у звичному для нас розумінні, не вивчається, це скоріше, читання. Вчителі-предметники з'являються тільки в 7 класі.

• 7-9 клас:

Фінська мова та література (читання, культура краю), шведська, англійська, математика, біологія, географія, фізика, хімія, основи здоров'я, релігія (філософія), музика, фізкультура, предмети за вибором і праця, яка не поділяється окремо « для хлопчиків »і« для дівчаток ». Всі разом вчаться варити супи і вирізати лобзиком. У 9 класі - 2 тижні знайомства з «трудовим життям». Хлопці знаходять собі будь-яке «робоче місце» і з великим задоволенням відправляються «на роботу».

Кому потрібні оцінки?

У країні прийнята 10-бальна система, але до 7 класу застосовується словесна оцінка: посередньо, задовільно, добре, відмінно. З 1 по 3 клас позначки в будь-яких варіантах відсутні.

Усі школи підключені до державної електронної системі «Wilma», щось на зразок електронного шкільного щоденника, (в нашому Радехівському районі такий електронний щоденник мають можливість вести всі три школи міста Радехів) до якого батьки отримують особистий код доступу. Педагоги виставляють оцінки, записують пропуски, інформують про життя дитини в школі; психолог, соціальний працівник, «вчитель майбутнього», фельдшер теж залишають там потрібну батькам інформацію.

Оцінки в фінській школі не мають зловісного забарвлення і потрібні тільки для самого учня, застосовуються для мотивації дитини в досягненні поставленої мети і самоперевірки, щоб міг поліпшити знання, якщо забажає. Вони ніяк не відбиваються на репутації вчителя, школи та районні показники не псують.

Дрібниці шкільного життя

• Територія шкіл не обгороджена, охорона при вході відсутня. Більшість шкіл має систему автоматичного замка на вхідних дверях, потрапити в будівлю можна тільки згідно з розкладом.

• Діти не обов'язково сидять за партами-столами, можуть і на підлозі (килимі) розміститися. У деяких школах класи обладнані диванчиками, кріслами. Приміщення молодшої школи встелені килимами і килимками.

• Форма відсутня, так само як і якісь вимоги з приводу одягу, можна прийти хоч у піжамі. Змінне взуття потрібно, але більшість дітей молодшого та середньої ланки воліють бігати в шкарпетках.

• У теплу погоду уроки часто проводяться на свіжому повітрі біля школи, прямо на травичці, або на спеціально обладнаних у вигляді амфітеатру лавочках. Під час перерви учнів молодшої школи обов'язково виводять на вулицю, нехай навіть на 10 хвилин.

• Домашнє завдання задають рідко. Діти повинні відпочивати. І батьки не повинні займатися з дітьми уроками, педагоги рекомендують замість цього сімейний похід в музей, ліс або басейн.

• Навчання «біля дошки» не застосовується, дітей не викликають переказувати матеріал. Учитель коротко задає загальний тон уроку, потім ходить між учнями, допомагаючи їм і контролюючи виконання завдань. Цим же займається і помічник вчителя (є така посада у фінській школі).

• У зошитах можна писати олівцем і витирати скільки завгодно. Мало того, і вчитель може перевірити завдання олівцем!

Ось так виглядає фінська середня освіта в дуже короткому викладі. Можливо, комусь воно здасться неправильним. Фіни не претендують на ідеал і не заспокоюються на досягнутому, навіть у найкращому можна знайти мінуси. Вони постійно досліджують, наскільки їх шкільна система відповідає змінам, що відбуваються в суспільстві. Наприклад, в даний момент готуються реформи, які передбачають розділити математику на алгебру та геометрію і збільшити години викладання по них, а також виділити літературу і громадську науку як окремі предмети.

Проте найголовніше фінська школа безперечно робить. Їх діти не скрикують ночами від нервового перенапруження, не мріють швидше вирости, не відчувають ненависті до школі, не терзають себе і всю родину, готуючись до чергових іспитів. Спокійні, розважливі і щасливі, вони читають книжки, легко дивляться фільми без перекладу на фінську мову, грають у комп'ютерні ігри, ганяють на роликах, велосипедах, мотоциклах, складають музику, театральні п'єси, співають. Вони радіють життю. І між усім цим встигають ще й вчитися.

В системі української освіти теж постійні реформи, але чи відповідають ці реформи вимогам часу? І взагалі чи варто міняти правила гри під час гри? Так як було цього року із ЗНО.

Запрошую висловлювати свої думки всіх небайдужих до освітніх проблем нашого району та нашої неньки України. Особливо цікавить думка випускників 2005-2015 років.

З повагою В. Кутенський

Українське козацтво

admin — Fri, 23 Nov 2012 11:53:52 GMT

Козаки Львівського обласного козацього товариства УРК у складі отамана ЛОКТ генерала армії Павлечка Василя Осиповича, заступника отамана генерала УРК Кота Михайла Петровича, начальника відділу інформаційної безпеки майора Колодія Романа Степановича та отамана Радехівського районного козацького товариства Кутенського Василя Григоровича в рамках програми святкування 10ти річчя створення УРК та свята Покрови Пресвятої Богородиці та з нагоди святкування 70-річчя Упа відвідали місто Радехів. В ході урочистостей на місцевому стадіоні було прийнято в лави козаків 30 вчителів фізичної культури із 30 шкіл Радехівщини.
http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=7eZnxHpU8_s#!

інформація Вікіпедії про козаків

Коза́ки (давньорус. козакъ^[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці^[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течійДніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століттябули інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава,Кубанська народна республіка та Донська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій і голодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни^[3].

З 1991 року, після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. В державній символіці України активно використовуються козацькі атрибути та діячі козацької історії.