Україна добровільно позбулася ядерної зброї, розформувавши 43-ю ракетну армію і знищивши, згідно з міжнародними зобов'язаннями, ядерні боєголовки. Більше того, навіть пускових шахт, у яких знаходилися ракети, ми позбулись. Проте й досі не позбулись проблем, спричинених перебуванням на теренах України найбільшого в Європі ракетного арсеналу. Маю на увазі меланж, який використовувався для ракет як пальне і є небезпечним для навколишнього середовища і людей. Нині 16,5 тис. тонн цієї речовини зберігається на шести військових базах у Івано-Франківській, Львівській, Київській, Харківській, Одеській та Вінницькій областях. Люди, котрі живуть неподалік цих сховищ, вимагають від влади забрати цей «скарб» подалі від них, але їх не завжди чують.
А ось за кордоном почули. Дізнавшись про його властивості й можливі наслідки в разі виливання, запропонували допомогу. Зокрема, кілька років тому ОБСЄ оголосило про готовність профінансувати утилізацію трьох тисяч тонн українського меланжу, це небагато, але хоч щось. Україна ж «відмовчувалась». Наші урядовці на цій проблемі увагу не загострювали. Воно й не дивно, політичних дивідендів на цьому навряд чи заробиш, а клопоту чимало. Лише торік, коли іноземці, схоже, набили оскому, підштовхуючи нас до конкретних дій, Україна таки підготувала необхідні документи і у грудні було оголошено тендер на утилізацію 3,17 тис. тонн меланжу з українських запасів ракетного палива.

Не позаздриш долі малих міських річок. Старожили пригадують, що колись річечка Острівка, щоправда під іншими назвами, брала початок поблизу європейського вододілу на околиці села Йосипівни, що поблизу міста Радехів (Львіська область). Кажуть, воду з неї можна було пити без остороги, а риба та раки тут водилися у великій кількості. Однак меліорація, господарська діяльність та кліматичні зміни спричинили до того, що верхів’я річки увійшло в місто, і тепер її витоки знаходяться у Радехові, поблизу вулиці з промовистою назвою Кринична. Двічі пірнаючи у підземелля десь поза другим десятком кілометрів свого плину Острівка впадає у мальовничий Стир. 
Але якщо раніше нам, мешканцям Радехова, було, чесно кажучи, соромно через те, що наша річечка вже не несе далі, у більші річки, чисту й цілющу вологу, то тепер ми можемо з гордістю оповідати про неї. Учасники екологічного клубу «Еко- Лайф» із Радехівської школи № 3 взяли її під свою опіку, створивши проект «Мала річка Острівка». 

У понеділок на території Радехівської військової частини у Львівській області відкрили міні-завод з утилізації високотоксичного окислювача ракетного пального типу ”меланж”. Кошти для цього виділили закордонні інвестори. 
Міський голова Радехова Василь Кутенський, 46 років, здогадувався, що буде непросто переконати жителів погодитися на будівництво заводу. 
— Тому поїхали у польський Тарнов, зняли фільм про роботу на їхньому такому ж підприємстві, — розповідає Кутенський. — Потім скликали громаду міста, продемонстрували відео, розповіли про роботу, що виконуватиметься в нас. Із нами були експерти з Міністерства оборони, хіміки та лікарі. Кожен із них підтвердив, що така методика є безпечною. Усі проголосували ”за”. Лише одна людина утрималася. 

Міністерство оборони України не може погодитися з тим, що деякі політики не зацікавлені у вирішенні проблеми позбавлення України небезпечного продукту, яким є запаси некондиційного меланжу та залякують населення новою катастрофою.