З початку літа 2007 року у Червоноградському музеї історії релігії ведуться реставраційні роботи. Зовнішній вигляд уже помітно змінився. Ошатно, елегантно виглядають балкон перед парадним входом та колони, його підтримують. Дві під їздні дорожки викладені плитами із теребовлянського пісковика, які надають музею вишуканості, бо виглядають як мармурові. 
А ми, працівники музею, тішимося цим змінам, і в захопленні від роботи трудолюбивих чоловіків. Вони є не тільки кваліфікованими спеціалістами, а й справжніми ентузіастами та слідопитами. Усе почалося з того, що майстри розбирали балкон і знайшли у ньому вмуровану пляшку, а потім і покришку від дерев'яної діжки. Допомагали вони нам і у відборі різних видів цегли з балкона та сходів.

З пляшки і почалася пошукова, а я би сказала, детективна історія. Ми, науковці, були втішені цією знахідкою, але шкодували з того, що у ній, крім корка, не було ніякої записки. Тому нас цікавило багато питань. Коли, хто і навіщо вмурував цю пляшку, а також, що з неї було попередньо випито? Взявши пляшку в руки, я поїхала дізнаватись про неї у фахівців до Львова. Першим я відвідала Львівський історичний музей і звернулася до Сергія Богданова, знаного експерта-мистецтвознавця. Пан Сергій після оглядин визначив вік пляшки - кінець 19-го-поч. 20-го століття і місце виготовлення її - Західна Україна. Коли я проходила вулицею Краківською, мені на очі потрапив антикварний магазин. Крім різних старожитностей, там було декілька поличок з різноманітними пляшками. Власник цієї крамниці спочатку із недовірою і небажанням взявся до моєї пляшки. Але коли дізнався, що я з Червонограда, розговорився, бо його тесть з наших країв, з Сокаля. Його вердикт щодо пляшки - 20-ті-ЗО-ті роки. 20-го століття.
До фахівців вузької спеціалізації звернулася завідуюча Червоноградського музею історії релігії Олена Шовкова. Науковці етнографічного музею виставили свою дату - середина 19-го століття. Крім того, запевнили, що видута вона у сільській гуті, тобто не фабрична, бо має не пропорційну форму і не зовсім чисте, "із пухирцями , скло.

Я собі згадала фільм "Мабуть, боти з'їхали з глузду", де плем'я бушменів мало клопоти із пляшкою, яка випадково потрапила до них викинута з літака. Історія повторювалася і з нашими працівниками музею - пляшку нюхали, заглядали всередину під різними кутами та освітленням. І таки побачили та прочитали напис на коркові: PIWO RADZIECHOW. Отже, новий напрямок пошуків - Радехів. У райвідділі культури порадили звернутися до директора історико-краєзнавчого музею Радехівщини пані Лесі Мацюк. Під час телефонної розмови із нею, коли я розповідала їй про знахідку, вона настільки втішилась почутій інформації, що я зразу ж змушена була уточнити: пляшку ми нікому не віддаємо - це уже наш фондовий експонат (у музейні фонди ми також прийняли кришку від бочки і усі зразки цегли).
І ось із бережно загорнутою пляшкою на музейній 'Волинянці я їду у Радехів на зустріч до пані Лесі Ще раз переконалася, що музейні працівники - це люди, фанатично віддані своїй справі, товариські, цікаві, розумні, надзвичайно гарні (відноситься до жінок) і харизматичні. Велике враження справив на мене і музей, його експозиція та експонати. Вдячна оказії - пляшці, яка привела мене до нього. Усім, хто цікавиться історією краю, хоче різнобічно дослідити і пізнати його , раджу відвідати музей у Радехові. Якщо говорити про історію Радехівського пивзаводу, то він був заснований 1887 року графом Станіславом Бадені і був власністю його родини до 1939-го року. Це було найбільше підприємство у місті, на ньому працювало у різний період від 20 до ЗО робітників. У музеї є невелика експозиція старовинних пляшок, виготовлених у Львові із відповідними клеймами. Є і пляшка з-під пива, яке виготовлялося у Радехові. Пляшка фабрична, коричневого кольору, і на ній по центру витиснено польською мовою: BROWAR PAROWY STANISLAWA HRABIEGO BADENIEGO W RADZIECHOWIE, WLASNOSC NIE SPRZEDAJNA.

Наша пляшка трохи іншої форми, зеленого кольору, на ній немає жодних позначок. Оскільки у музеї нема телефону, ми зайшли у Радехівську міську раду (це майже поряд) зателефонувати колишньому директору пивзаводу Ігорю Маркову, аби отримати від нього ще якусь інформацію. Його не застали вдома. але у приймальні були інші люди, яким я показувала пляшку і розповідала історію її знахідки. Людей зацікавила як пляшка, так і моя розповідь,тому ця інформація швидко розійшлася по міській раді Поки я із пані Лесею повернулася до музею, до нас підійшов секретар міської ради Зеновій Твердохліб. Цей чоловік також займався дослідницькою діяльністю і прекрасно знає історію розвитку промисловості як Радехівщини, так і Австро-Угорщини, і Польщі. Обідньої пори до нас приєднався мер Радехова Василь Кутенський. Я надзвичайно вдячна цим керівникам, які приділили мені час і поділилися своїми знаннями і роздумами. Ми говорили про розвиток господарства на наших теренах і його взаємозв'язок з містами і державами Західної Європи. Але постійно поверталися до 1887-го року, дати заснування пивзаводу в Радехові, адже пляшка була вмурована пізніше. Зрозуміло, ремонтні роботи в Палаці Потоцьких велися неодноразово за час його існування, і він поступово втратив свій первісний вигляд.
Коли проводилася реконструкція балкона? Ми говорили про цеглу, з якої був збудований балкон. Ця цегла із пустотами всередині. Вона не важка, і тому балкон не давив своєю масою на колони. Цегла була гладенька, акуратна, певно, мала складну технологію випалення. Така технологія була на підприємствах великих міст Західної України за часів Австро-Угорщини (до першої світової війни). Я дуже шкодувала, що у поїздку не взяла із собою і цеглу. Далі пішло ще складніше (а починалось усе з пляшки!) - мова про металеві балки перекриття (під час теперішніх робіт вони зрізані і замінені іншими). Як пояснив пан Василь, металеві балки саме такої форми почали використовувати під час будівництва на наших теренах більше ста років тому. Але про що б ми не говорили, знову і знову поверталися до пляшки.

У ході розмови дійшли висновку, що пляшку і корок потрібно розглядати окремо. Корок із пивзаводу часів 1887-1939-х років, а пляшку - середини 19-го століття, як визначили спеціалісти етнографічного музею. У давні часи скляні пляшки були дуже дорогі і ними користувалися люди поколіннями. Ця пляшка не є фірмовою з пивзаводу, і з неї останній раз пили явно не пиво, тому що пивні бродильні гази не дали б можливості втиснути пробку усередину пляшки. Напевно, будівельники до обіду взяли собі винця чи самогонки, а закоркували пляшку корком, який зберігався на господарці (і тепер багато господинь зберігають корки про всяк випадок). Під кінець розмови я зі своїми співбесідниками домовилась, що у кінці своєї статті напишу "Далі буде", тому що дослідницька робота продовжуватиметься. Радехівські друзі зі своєї сторони будуть відшукувати інформацію про місцевий пивзавод, а ми, працівники музею, займатимемось науковим дослідженням у галузі гутного скла і будівельних технологій, а також дослідженням архівних документів, які стосуються Палацу Потоцьких.