«Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей!»

Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист

15-річна німкеня Габі Кепп у 1945 році була неодноразово зґвалтована п’яними радянськими солдатами – точно так, як і два мільйони її землячок. Але вона – єдина з двох мільйонів, що під власним іменем написала про цеправдиві спогади. 

Складно уявити, щоб жінка наважилася на такий вчинок – зазвичай про приниження воліють не згадувати, а тим більше не розповідати. Сама Габі, до речі, зізнається: „Коли на Пасху 1946 року зустрілась у Гамбурзі з рідними, вони не дозволили розповісти про все, що зі мною трапилося”. Наслідками систематичного сексуального насильства в підлітковому віці стали психологічні та фізіологічні розлади, у результаті яких фрау Кепп так і не вийшла заміж, не відчула радощів кохання та материнства.

Переможців не судять – щоправда, товариш Сталін вважав інакше. А проте більшість переможців, так само як і переможених, давно вже в землі.

А нам – жити.

Звідки походить міф про Велику Перемогу? Адже той-таки Сталін не вважав її святом. І Хрущов не вважав. А вони обидва, нагадаємо, брали безпосередню участь у війні. Тільки Брежнєв, від пупа до брів обвішаний незаслуженими орденами, Брежнєв, „подвиги” якого на Малій Землі набили оскомину радянським людям, оголосив 9 травня святковим і вихідним. Це він сказав – Перемога була Великою.

Але чи мав він моральне право на це? Марнославець і герой кабінетних воєн?

Історичні та політичні питання, пов’язані з Другою світовою, переможеними та переможцями, зараз широко обговорюються, і ми не будемо втручатися у наукові дискусії фахівців та махаловку інформаційних гопників.

Натомість загадаємо про кохання.

Цікава річ – один і той самий процес може бути найвищою насолодою, а може перетворитися на найгіршу наругу та приниження. Якщо за примусом. Якщо без почуттів. Якщо сп’яну.

Те саме і з Перемогою.

Пов’язування орденських стрічок на собак та антени машин, використання дня пам’яті, як приводу для політичних провокацій, масований викид радянської пропаганди на телеекрани, ходіння з портретами Сталіна (який, нагадаємо, це свято не визнавав), п’янки з приводу і без – що це, як не зґвалтування? Зґвалтування пам’яті та людських почуттів.

Систематично ґвалтувати Перемогу почав ще Брежнєв. Саме тоді були вигадані масові перевдягання ветеранів у святкове, гвоздики, пам’ятні подарунки, ювілейні брязкальця, уроки мужності тощо.

Навіщо це робилося – знає кожен, хто жив за соціалізму. Наш дід, наприклад, неодноразово писав совєтам, щоб йому, інваліду війни, орденоносцю хоч трохи підняли пенсію, бо важко жити на 54 рублі. І влада відповідала. Але не пенсією, а листівками на 9 травня та пластмасовими годинниками з зображенням Мамаєвого кургану. Зараз це назвали б американським словом „фак”.

Але, мабуть, і Брежнєв позаздрив би масштабові ґвалтування, яка розгорнулося сьогодні, коли мертвих піднімають з могил на війну, коли пам’ять використовують у якості кийка, яким добре бити по голові політичних супротивників. Або для того, щоб відвернути увагу від цін на полицях. Або для того, щоб розколоти Україну.

Усе це робиться колективно, систематично, азартно – точно так, як ґвалтували колись таких, як Габі Кепп, німкень. І результат на майбутнє для всіх буде тим самим – неспроможність пам’ятати, неможливість згадати, не кажучи вже про святкування.

Не знаємо, чи розуміють головні ідеологи воєн навколо Перемоги, що вони роблять. Бо своїми діями вони нищать саму ідею збереження історичної пам’яті для майбутніх поколінь, і в результаті наші діти й онуки гарантовано відхрестяться від цього дня. Вони свідомо намагатимуться його забути – не святкувати і не поминати. Бо це – день ґвалту. А як відомо, учасники та жертви зґвалтувань неохоче згадують про них. І написати правду про все, що було, здатна лише одна людина із двох мільйонів.

Але чи знайдеться у нас хтось за мужністю рівний Габі Кепп?

Брати Капранови

У Німеччині видано книжку про сексуальні звірства радянських "визволителів”