Ще не стерлися в пам’яті людей телевізійні  дебати з приводу протестів на табачниківські  законопроекти  про закриття  в Україні  малокомплектних  шкіл, як вже при новій владі розпочинаються  ті ж самі  процеси.

Місцеві  органи  виконавчої влади, посилаючись на брак у місцевих бюджетах коштів на утримання  сільських  шкіл, йдуть шляхом  найменшого опору, нерідко ігноруючи позицію мешканців сіл, та  необґрунтовано,  під прикриттям «оптимізації», приймають  рішення  про їх  закриття. Це призводить до соціальних конфліктів, створює напругу, породжує численні скарги  батьків, сільських  територіальних громад, педагогічних колективів.

 Реагуючи на таку ситуацію, Комітет Верховної Ради України з питань освіти та науки      нещодавно  виступив  з проектом постанови про  встановлення  мораторію на  закриття загальноосвітніх навчальних  закладів державної і  комунальної  форм власності до прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік». При цьому  Комітет звертає  увагу  на те, що запровадження мораторію на відповідний час не розв’язує   зазначеної  проблеми. «Потрібна  розробка та впровадження комплексних заходів щодо збереження мережі загальноосвітніх  навчальних закладів, розвиток  освітніх округів, забезпечення  шкільними автобусами, ремонтування доріг, що варто врахувати  під час підготовки проекту  до другого читання.»

9 червня 2015 року в Будинку Уряду відбувся брифінг Першого заступника  Міністра освіти і науки Інни Совсун з освітянських законопроектів, які пропонує Кабмін. За її словами,  в   законопроекті «Про освіту»  передбачено норму, що початкова освіта повинна здобуватися якомога ближче  до місця проживання  дитини. Визначальне  слово про можливість  збереження  початкової  сільської школи, як  й інших  загальноосвітніх  сільських сіл  залежить  від бажання  місцевої громади. В такому  випадку фінансування  зі  шкільної  субвенції  йдуть  на оплату праці  вчителів, а всю матеріальну  підтримку – харчування, прибирання, оплату комунальних послуг, здійснює орган місцевого самоврядування  чи громадська організація.

 Заступник міністра також визнала, що укрупнення шкіл можливе, як  шлях до підвищення  освітнього рівня, проте в Україні це можливо лише за умови забезпечення проїзду учнів з їхніх населених пунктів  до шкіл, а коштів  на відновлення проекту «Шкільний автобус»  зараз немає.

Як  ці загальноукраїнські  освітянські події відгукуються  на Радехівщині ?

До Бишівської  cільської ради надійшов лист з відділу освіти Радехівської РДА, що через брак коштів на  фінансування комунальних навчальних закладів, відділ освіти розглядає можливість призупинення роботи ЗОШ І ступеня с. Торки у зв’язку з оптимізацією навчальних закладів з малою наповнюваністю учнів та створенням опорних шкіл, що дасть можливість забезпечити доступність здобуття  якісної  освіти. Відомо, що такі листи «оптимізації» надійшли ще до семи сіл району. Три з них  стосується  початкових шкіл у селах Торки, Гоголів, Опліцько.  Призупиненню підлягають також ЗОШ І-ІІ ступеня сіл Завидче і Барилова.  Реорганізація запланована  в Сушнівській НВК І-ІІ ступеня  та Сморжівській  ЗОШ  І-ІІІ ступеня.

Чи це по-державницьки і  чи суголосно  з реформами?!  Однозначно, ні ! Це не реформа, якщо вона закінчується  зменшенням фінансування, скороченням, закриттям шкіл. Якщо причина в бракові   коштів, то це проблема наповнення бюджету, а не «доступності здобуття якісної освіти». Треба шукати ці  кошти, створювати умови, щоб розвивалось виробництво на місцях і надходили в місцеву скарбницю податки, за які могла б утримуватись освітня галузь. Саме з цією метою  розпочинається  адміністративно-територіальна реформа місцевого самоврядування, за  якою новостворені місцеві громади  візьмуть на себе й освітні заклади та  відповідатимуть  за  них.

Тому дивує, чому влада розпочинає незрозуміле реформування  освіти напередодні прийняття нових законів,  якими будуть створені нові адміністративно-територіальні структури. Їм і проводити реформи, виходячи з нових повноважень.  Закінчується доба радянської влади, народженої ще 1917 року, і на зміну  їй приходить нове громадянське суспільство, яке є носієм влади у демократичному світі.

      На стадії прийняття нові закони про освіту і лише тоді стане відомо, яка ця освіта буде в плані її форм, методів. До прикладу, вже давно науковці пропонують функціонування  малокомплектних  шкіл, зумовлених соціальними, демографічними умовами освітнього середовища України. Ще недавно проголошені ідеї щодо укрупнення сільської школи за рахунок ліквідації  малочисельної доводять свою хибність,помилковість, що нанесе невиправдану шкоду населенню сільської місцевості. В правовому полі можливість існування малокомплектної школи вже закріплено наказом  Міністерства науки і  освіти наказом № 328 від 10.09.1997 р. з наступними змінами і доповненнями наказом № 341 від 17.10.1999 р., а також рекомендаціями практичним  працівникам  № 1/9-435  від 23.10.2000 р. Батьки дітей, вчителі можуть ознайомитись з правилами функціонування таких шкіл і зробити свій вибір

        Сама назва «малокомплектна» передбачає наявність у структурі школи класів-комплектів. До цього типу навчально-виховних закладів належать:

        - школи, де початкові класи об’єднані в клас-комплект, який очолює  один педагог;

   - школи, де немає одного чи кількох класів через відсутність дітей певного віку;

   - школи, де наповнюваність класів не перевищує 5–16 учнів.

Це свого часу стало виходом із складного становища і по  радехівських  селах  створено і діють такі школи. Держава  не вимагає їх ліквідації  чи призупинення і відповідно до Державного бюджету на 2015 рік  здійснює їх дотування. Тому владі  на  місцях не варто ви- являти надмірну ініціативу. Призупинити  роботу школи – означає її знищити, а відновити її набагато важче. Серед правників ходить такий злий жарт: «Суспільство, яке не хоче утримувати школи, змушене утримувати тюрми.»  Українське село, його громади повноцінні  тоді, коли мають  свою церкву, школу, бібліотеку, клуб та інші соціальні заклади. Їх  втрата, означає вмирання села, без якого Україна втратить свою національну ідентичність, унікальну культуру, традиції, мову, пісню  і буде поглинена глобалізаційними  процесами.

А щодо деяких фінансових  розрахунків  щодо утримання сільських  шкіл, то вони не такі вже безнадійні, їх  можна розв’язати, якщо докласти  зусиль. Врешті вже тепер можна дещо зважити і побачити чітку картину. Так, оплата  І,5  ставки  вчителя, яка є нині в початковій школі  моїх рідних Торок, є набагато меншими витратами ніж утримання «школярика», на якого потрібно щонайменше 5 літрів бензину на день. Це 100 грн щодня, а на 22 навчальних дні на місяць – 2200 грн. А ще з тисячу гривень треба  на поточний ремонт, зважаючи на бездоріжжя, яким він їздить. Водієві на зарплату, не меншу ніж вчителеві. Вже навіть тих коштів достатньо, щоб утримувати приміщення школи, не говорячи про те, що стала традицією батьківська, спонсорська допомога. Та і все це не в порівнянні з тим, коли малолітню дитину в заметіль, ожеледицю чи дощовицю возити напіврозбитим  «школяриком» по аварійних дорогах,  80 % з яких  мали б підлягати  до заборони руху. Чи задумувався хтось з влади, яка кримінальна  відповідальність чекає  його в разі,  не доведи  Господи, дорожньо-транспортної події? Варто поцікавитись!   То ж не будьмо самогубцями самих  себе  і своїх дітей.

Такі,  як торківська початкова школа, інші сільські школи Радехівщини  беруть свій початок ще з середини ХІХ століття і пережили не одне  лихоліття. При польській, німецькій, російській окупація вони не переставали діяти, бути освітньо-виховним  осередком молоді, та ще й якої молоді… Прошу вибачення, що наводжу приклади лише зі своєї рідної торківської, бо знаю про неї найбільше. Лише за останні 60 років близько 150 її випускників здобули вищу освіту, чотири з яких стали кандидатами наук, двоє мають військові генеральські звання, двоє заслужені працівники галузі, священики, чимало працювали керівниками підприємств, висококваліфікованими працівниками. Про якість навчання говорять цифри і заперечити їх неможливо Невже після такої славної історії школа приречена знайти свій кінець в  часи Незалежної України. Чи таку пам'ять ми хочемо залишити по собі ?

Я не вірю в це і закликаю всіх радехівців, зокрема депутатів Радехівської районної ради, працівників Радехівської районної державної адміністрації, відділу освіти, трудові колективи вчителів виявити мудрість, патріотизм і  стати  в обороні  тих маленьких, але надзвичайно важливих,  освітніх вогників, які перші освітили нашу  життєву дорогу, і перед якими ми будемо завжди в боргу.

                                                                  Олег Матківський,

                                                співзасновник громадської організації «Земляцтво Радехівщини»