Редакція Робочої групи з прав, свобод та обов'язків людини і громадянина Конституційної комісії від 04.07.2015

Проблеми редакції, обґрунтування, пропозиції

Відсутня.

Варто повернути ч.2 і ч.3 ст.22 чинної Конституції:

"Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод."

Ст.24 "Заборона рабства і примусової праці"

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
2. Торгівля людьми заборонена.

В редакції ст.24 проекту "Заборона рабства і примусової праці" – жодного слова про примусову працю. Рабство і підневільний стан не обв'язково передбачають  примусову працю.

Тому варто повернути ст.43 чинної Конституції:

"Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан."

П.3-5 ч.2, ч.4, ч.7 ст.25 "Право на свободу і особисту недоторканність"
…
2. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…
3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;

4) затримання неповнолітнього на підставі законного судового рішення з метою застосування заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

5) законне затримання осіб для запобігання вчиненню терористичних актів, поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

…
4. Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини другої цієї статті, має негайно постати перед судом або іншою службовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку (48 год) або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

…
7. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

…

Пропонуємо викреслити, або суттєво доопрацювати  п.5 ч.2 ст.25 проекту.

По-перше, запобігання вчинення терористичних акцій з п.5 ч.2 ст.25 проекту не увійшло в підстави для арешту або затримання з п.3 ч.2 ст.25 проекту. Тобто сприяти вчиненню терористичного акту, згідно з текстом проекту Конституції, може і не правопорушник, правопорушення якого визначені в ККУ. І або ця норма Конституція працюватиме як норма прямої дії, або будуть ухвалені відповідні закони про затримання не правопорушників…

Тому слід повернути ч.2 ст.58 чинної Конституції:

"Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення."

По-друге, максимальна межа часу затримання без судового розгляду чи гарантій з’явитися на судове засідання з ч.4 ст.25 проекту не стосується п.3 ч.2 ст.25. Тобто якщо зараз нещодавні зміни в Закон "Про боротьбу з тероризмом" щодо превентивного затримання на строк до 30 діб "осіб, причетних до терористичної діяльності" суперечать чинній Конституції і колись мають бути розглянуті КСУ, а правозастосовна практика цієї норми призвела до подачі кількох справ до ЄСПЛ, вже комунікованих, в тому числі за правилом 39,  то новій Конституції вони суперечити не будуть. Проте Конституція має писатися не лише з розрахунку на час військових дій, але й на мирний час. Для мирного часу норма занадто репресивна і невиправдана, а для військового часу створює занадто широке поле для зловживань.

По-третє, запобігання поширенню інфекційних захворювань з метою убезпечення населення від епідемій, має регулюватись згідно положень режиму надзвичайного стану або надзвичайної ситуації. Як підстава для затримання з п.3 ч.2 ст.25 проекту під час звичайного, цивільного правового режиму, буде небезпечною і широкою в застосуванні і як норма прямої дії, і як правова база для створення відповідних законодавчих норм і актів.

Також  ст.25 проекту потребує детального вивчення експертами в галузі прав дитини, прав психічно хворих людей та людей, що мають залежність, на предмет необхідності деталізації в новій Конституції таких соціальних груп та його відповідності  міжнародним зобов'язанням України у сфері прав людини, прав дитини та прав людей з особливими потребами.

Ст.26 "Право на повагу до приватного і сімейного життя"

1. Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист власних персональних даних.
2. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе, вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

1). Замість "права на повагу" з ч.3 ст.26 проекту слід повернути конституційні гарантії з ч.1 і ч.2 ст.32 чинної Конституції:

"Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини."

2). Також слід прибрати “мораль” як підставу для обмеження цих прав з ч.3 ст.26 проекту. “Мораль” дійсно історично присутня в Загальній Декларації прав людини,  Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права, але  відсутня в ст.32 чинної Конституції. “Мораль” може стати причиною появи “законів про мораль” в законодавстві України, яке будуть ухвалювати лише 226 політично ситуативних законотворців.

3). Крім цього, слід повернути гарантію судового захисту права спростування недостовірної інформації з ч.4 ст.32 чинної Конституції:

"Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації."

Ч.1 ст.30 "Свобода вираження поглядів"

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

Пропонуємо замінити термін "орган публічної влади" на більш широковживані "органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Ст.31 "Свобода зібрань та об’єднання"

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.

2. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

3. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

4. Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських об’єднань.

5. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

6. Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

Ст.31 проекту невиправдано лаконічно об'єднує ст.36, ст.37 та ст.39 з чинної Конституції.

1). Слід повернути норму чинної Конституції про завчасне сповіщення органів влади про проведення мирних зібрань. Ця норма є конституційною гарантією повідомчого порядку проведення зібрань в Україні, а не дозвільного. Також, спираючись на вже існуючу практику, можна стверджувати, що завдяки наявності цієї норми прямої дії, учасники зібрань попередньо сповіщають про абсолютну більшість зібрань, хоч проведення зібрань без сповіщень і не суперечить Конституції (ч.1 ст.22: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”), не є кримінальним чи адміністративним правопорушенням.

2). Слід повернути норму чинної Конституції про виключне право судів встановлювати обмеження щодо реалізації свободи мирних зібрань. В іншому випадку, право обмежувати свободу зібрань на рівні законів України поступово може з’явитися у необмеженої кількості органів державної влади та місцевого самоврядування, що в умовах децентралізації може широко використовуватись проти саме місцевих громадських та політичних активістів.

3). Слід прибрати з ч.5 ст.31 проекту нової Конституції “мораль” як підставу для обмеження свободи мирних зібрань. “Мораль” дійсно історично присутня в цій якості в Загальній Декларації прав людини,  Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права, але  відсутня в контексті мирних зірань у чинній Конституції (ч.2 ст.39). “Мораль”, через широке тлумачення цього поняття, може бути як використана для зловживань цією підставою для обмеження свободи зібрань у відповідних судових рішеннях, так і стати причиною появи “законів про мораль” в законодавстві України.

Слід також прибрати з ч.5 ст.31 проекту нової Конституції "охорону моралі" та "охорону здоров'я" як підстави для обмеження свободи об’єднання через надто широке тлумачення понятть.

4). Слід повернути в проект конституційну гарантію з ч.4 ст.37 чинної Конституції: "Заборона діяльності об'єднань громадян [політичних партій, громадських організацій, професійних спілок і т.д.] здійснюється лише в судовому порядку". Тобто слід повернути в проект виключне право судів забороняти діяльність організацій.  В іншому випадку, право забороняти на рівні законів України поступово може з’явитися у необмеженої кількості органів державної влади та місцевого самоврядування.

5). Слід повернути ч.1 ст.37 з чинної Конституції: "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються."

6). Слід повернути ч.2 ст.37 з чинної Конституції: "Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань".

7).  Слід повернути ч.3 ст.37 з чинної Конституції: "Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях."

Ст.35 "Заборона дискримінації"

1. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.

Ст.35 проекту нової Конституції має вичерпний список ознак дискримінації, на відміну від ч.2 ст.24 чинної Конституції. Тому пропонуємо викласти ст.35 проекту у наступній редакції:

"Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку, сексуальної орієнтації або іншими ознаками."

Також слід в проект нової Конституції повернути ч.1 ст.24 чинної Конституції  ("Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.") та ч.1 ст.26 чинної Конституції ("Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України"). Можливо, слід спробувати з’єднати ці дві конституційні гарантії в одну норму.

Бо ст.36 проекту нової Конституції пропонує гарантувати лише рівність прав чоловіків і жінок. Тобто така нова Конституція (в рамках самої себе, звісно) залишає можливість законодавчо звужувати права однієї категорії громадян порівняно з іншою. Те саме стосується і відповідальності перед законом - законодавці можуть на рівні законів встановити нерівність різних категорій громадян. І ст.35 нової Конституції з її закритим списком ознак дискримінації не дає гарантії від цього.

Ч.3 ст.39 "Право на колективні переговори та соціальний діалог"
…
3. Працівники мають право на колективні дії, включаючи право на страйк, для захисту своїх прав та соціально-економічних інтересів.

1). Редакція ч.3 ст.39 проекту закріплює на конституційному рівні право на страйк як колективне право, що закриває шлях для прийняття законодавства про індивідуальні страйки, яке існує в низці європейських країн, Грузії і навіть Російській Федерації ("самозащита работниками трудовых прав"). В Україні право на страйк стало колективним на рівні надмірно забюрократизованого Закону “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. В той час як правом на індивідуальний страйк можна розпоряджатись як індивідуально, так і спільно.

До того ж, в історії були випадки, коли влада (зокрема, Президія ВР СРСР) своїми нормативно-правовими актами забороняла страйки з політичними вимогами. Ідеї заборонити політичні страйки зустрічаються і в програмах сучасних українських політичних партій. Тому варто ввести конституційну гарантію проти появи подібного в Україні на рівні законів.

Тож радимо переформулювати ч.3 ст.39 проекту наступним чином:

"Кожен працівник має право на дії для захисту своїх прав, свобод та інтересів, включаючи право на страйк."

2). Можливо, слід додати в проект нову норму про виключне право суду обмежувати право на страйк. Бо профільний Закон “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” настільки забюрократизований, що легально провести страйк майже неможливо – всі дозвільні важелі контролю у роботодавця.

3). Слід повернути в проект ч.3 ст.44 чинної Конституції: "Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку."